Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

Навіть напівтемрява не приховувала його яскравих янтарних очей, в яких льодяна байдужість пробирала до самих кісток. Сільсія стоїть на порозі, не знаючи що їй робити, підійти, заговорити чи взагалі дихати.

Чоловік навіть не повернув до неї голови, коли Аберхат зачинила за собою двері. Таємничий рятівник продовжував сидіти в кріслі зі схрещеними ногами, погойдуючи правою ногою скоріше від збудження аніж хвилювання.

Лише коли Аберхат підійшла, Уайт повернув до неї голову, і вона могла заприсягнутися своїм життям, що побачила як в його очах спалахнула щонайменше одна чорна блискавиця.

— Яка зустріч, — він схиляє голову на бік, його погляд оцінюючи вивчає Сільсію, від чого вона почувається некомфортно, мов її розглядають під лупою повністю оголеною. —  «Все одно ми з вами більше не побачимося», — повторив він її слова, — здається, ви так мені сказали?! Чи не доля це?! — його пухкі, чуттєві губи розтягуються в іронічній посмішці, яка не пророкувала нічого хорошого.

— Скоріше найгірший кошмар, — пробубоніла Сільсія всідаючись в крісло навпроти без запрошення. — Мене звати Сільсія Аберхат.

— Роувен Уайт, капрал гільдії…

— Мені не цікаво якою ви керуєте гільдією, — Аберхат грубо перебиває Уайта, навіть не замислюючись над своїми манерами. 

— Справді?!

Тихий гортанний смішок виривається з його вуст, після чого Уайт розстібає кілька ґудзиків на сорочці, мов вона заважає йому повноцінно дихати. Її погляд направлений куди завгодно, але не на нього, надто її рятівник був красенем, щоб не відчувати поруч з ним хвилювання. Натомість Роувен уважно розглядає Сільсію, вона була справжнім обсидіаном знайденим серед купи підробок. Тендітні риси обличчя, м’які губи, точені вилиці, темне волосся яке хвилями спадало на її плечі, нагадуючи чорний розплавлений шоколад. Її карі очі були майже чорними, і відірватися від них було вкрай тяжко. Чи не вперше Роувен із таким захопленням дивився на дівчину, яка викликала такий інтерес.

На відміну від решти гостей, Сільсія не одягнула сукні, обравши сіру вільну сорочку  заправлену до темно-коричневих штанів, чорний широкий пояс, чоботи до колін та жилетку. Вона не бажала привертати уваги, зробив Роувен висновок, але саме такий вигляд якраз таки й привертав увагу в Чорному діаманті.

— В нас є година, — Уайт перекидає пісочний годинник, який до цього стояв на невеличкому кофейному столику. — Тож розпочинайте.

— Година?! Я гадала що тут немає обмеження часу.

Роувен різко підводиться, Сільсія навіть не відразу зрозуміла, що він наблизився до її крісла впершись руками в бильця й знову надто близько навис над нею. Він грався з нею, і це змушувало кров в його венах пульсувати.

«Можливо Ріан мав таки рацію, і інколи варто переглядати свої упередження?!»

— Гадаєте, години буде не достатньо?

— Не достатньо для чого? — її щоки знову спалахнули рум’янцем.

Аберхат вперше почувалася так некомфортно в присутності вродливого чоловіка.

— Про що ви подумали? — він знову всміхається, і ця посмішка в чистому вигляді – навмисне знущання. — У вас немає побажань, прохання про просування по кар’єрних східцях, чи якихось пропозицій, а отже ви тут лише заради зустрічі з капралом гільдії. Таких як ви, легко зрозуміти. Кожна дівчина мріє опинитися на вашому місці, на одинці зі мною. Фантазує про те, щоб я доторкнувся, — ліва рука Уайта завмирає біля підборіддя Сільсії, яка уважно спостерігає за ним.

— І що далі?! Чим закінчуються фантазії  цих дівчат?

Ще кілька хвилин назад вона почувала ніяковість, але тепер, коли зрозуміла, що капрал розважався влаштувавши гру, вона вирішила підіграти.

— Знаєте, — Аберхат обережно кладе руку поверх руки капрала, — це справді омріяна фантазія, — вона підводиться з крісла, змушуючи Уайта відступити щонайменше на крок, та кофейний столик йому заважає. Сільсія підходить майже в притик, відчуваючи п’янкі парфуми капрала. — Година, це справді розкіш, тільки для тих, хто не може собі дозволити більше.

Аберхат схиляється до Уайта, той не рухається, лиш пильно спостерігає за її діями. Вона задоволено всміхається, обіймає Роувена однією рукою, змушуючи його схилитися до неї обличчям.

— Капрал Роувен, ви надто високої про себе думки, — її дихання обпалює йому вухо. — Не кожна дівчина мріє опинитися у вашому ліжку. Ви програли, тої миті, коли припустили, що я тут заради вас, — її шепіт був не що інакшим як в чистому вигляді звабливим фліртом.

Сільсія відпускає руку й відразу різко розвертається щоб піти геть, та Уайт її перехоплює. Все відбувається настільки швидко, що Аберхат ледь не задихається коли чоловічі руки її замикають в обіймах і надто вимогливо цілують.

 Вона застигла на місті, піддавшись зніяковінню. Це не було чимось романтичним, скоріше імпульсивним, пристрасним. Минає секунда і вона здається під його натиском.

Електрична іскра пройшлася по їх тілах, від чого в Сільсії вирвавс приглушений гортанний стогін, а в Роувена задоволене зітхання. Губи капрала були надто солодкими, коли він поглибив поцілунок, Аберхат дозволила його язику проникнути у свій рот, навіть відповіла йому тим же. Цілунок був солодшим за нектар, в якому перепліталась пристрасть, зацікавленість, азарт і бунтарство.