Читати книгу - "Фатальна ніч, Влада Клімова"

Святкування дня народження Аліни ми з Владом хотіли організувати в ресторані. Але бідолашна відмовилась, бо її мамі було зовсім зле й лікарі сказали готуватися до найгіршого. Дійсно через кілька днів тяжка хвороба перемогла й забрала у моєї охоронниці неньку назавжди.

Знаєте, дивлячись на те, як Аліна кожного дня мучилась через невимовні страждання найріднішої людини – я навіть заздрила собі. Адже нічого такого у своєму сиротинському житті відчути не встигла. Тоді, вранці, тато поцілував мене та й поїхав за кермом власного авто до своїх печей, а до вечора я його втратила... Біль був страшний, але жахіття, коли ріднесеньке невблаганно рухається до прірви – я точно пропустила.

Звісно підприємство допомогло з похоронами та поминками. Коли процесія підходила до завершення, я відвернулась на могилку до тата. Він стояв, як і раніше гарний і живий - на фоні обеліска, що викували наші майстри зі сталевих труб, котрі він виготовляв по життю.

Ні, спочатку коли я дуріла від горя, встановили звичайну невеличку стелу. Це вже потім, коли Зоряна Вербицька стала леді-бос та взяла у свої чіпкі й невблаганні долоньки батькову справу – возвеличили татові заслуги ось таким гарним пам’ятником. Ми розробили його вдвох з нашим дизайнером.

Наразі я вирвала у підніжжя кілька бур’янин та запланувала приїхати й висадити татові нових квітів. А потім похапцем повернулась до сьогоднішньої бідолахи, щоб підтримати її. Якщо чесно, Алінка вже навіть не плакала. За ті місяці, що вона надивилася на страждання мами, всі сльози скінчилися й тепер вона була схожа на біоробота. Лише кивала у відповідь на співчуття, а на її шиї виблискував подарований нами кулончик.

Наче спеціально, саме на дев’ять днів, в місті проходив дуже серйозний підприємницький захід. Ні, без Аліни я звісно могла обійтись, бо разом з керівниками на тусовці було стільки охорони, що ніякий ідіот і близько не міг підійти до пильнованих персон. Але ж ввечері, традиційно, організували прийом і саме на ті збіговиська я часто відправляла свого прекрасного двійника. Та сьогодні мені прийдеться вдавати світську левицю особисто.

Я вже перекинулась словами з деякими знайомими директорами фірм та навіть поздоровила мера з народженням онучки, а ще потанцювала з одним невгамовним бабником. На цьому, зафіксувавши свою присутність, я збиралась тихенько вислизнути додому. В голові залишалось тільки Алінине горе і я вже взялася за телефон, щоб викликати Влада з автомобілем до входу.

Та раптом переді мною виросла знайома постать. Я підняла очі й навіть відсахнулась, адже в бездоганному фраку та білосніжній сорочці на шляху до виходу стояв не хто інший, як той консультант з ювелірного дому ZARINA.

– Яка приємна зустріч! – стримано посміхнувся він і поринув своїм завойовницьким поглядом кудись всередину мене. – Можна Вас запросити на танець?

І знову, як вперше,  в голові прозвучало питання: "Звідки він тут узявся? Коли це працівників ювелірних салонів запрошували на подібні заходи? Та й виглядає він так невимушено, наче все життя ходив на бали до королів. Чому тоді приперся на нашу «робітничу» вечірку?"

Я мовчки знизала плечима і вперше поклала руку йому на долоню та відчула щось таке, що вже точно не схоже на тихий грім! Він делікатно огорнув мої пальці своїми й мій подих зупинився, а в очах засяяли зірки... Зоряна Вербицька давно навчилася впевнено триматися в будь-якій ситуації та на мить мені здалося, що я втрачаю свідомість. А він безжально схилився до моєї щоки й прошепотів:

– Я милувався Вами цілий день, але на очі потрапляти не хотів. Та наразі не стримався, бо Ви неймовірні!

Він вів мене в танці легко, наче пушинку, а я на диво легко корилася йому. Думками я завжди керую швидко, але поруч з ним гальмувала й лише тепер переварила, що він був присутній на денному форумі. Виходить ніякий він не консультант, а скоріше за все підприємець, що має відношення до прикрас.

На комплімент я тихо кивнула і чомусь бажала якомога швидше здихатися його. Але здається в плани мого партнера по танцю входило щось інше. Він ніжно притримував мій стан і його рука була така тепла, що блаженно зігрівала мене.

– Тоді в салоні мені здалося, що діловий стиль не зовсім Ваш, – продовжив він.  – Але сьогодні у цій чарівній сукні Ви виглядаєте надприродно. Та я розумію, що володарці металопрокатного бізнесу Зоряні Вербицькій необхідно відповідати статусу бізнес-леді...

– Ага! Тобто Ви, без моєї згоди, вже розкопали моє резюме? А дозвольте поцікавитися: навіщо? – вилізла з мене ота володарка та нестримна одиначка-пантера. Але на граційного красеня мої хижацькі вибрики не подіяли. Він лише посміхнувся своєю магічною усмішкою й відповів:

– Випадково якось вийшло. Зранку побачив Вас серед купи чоловіків і запитав. Перепрошую за таке нахабство! А щоб виправитися я теж представлюсь: мене звати Єгор Білоус і я працівник ювелірної сфери. Дякую за отриману насолоду! – це так він закінчив наш танець, доторкнувся до моїх пальців губами і я збурено відчула пестощі його вуст на своїй руці.

– Приємно, навзаєм. Але мені вже час, – неймовірно сухо відповіла я й миттю помчала на вихід. Вже на вулиці накинула на плечі шаль та викликала Труша з автомобілем. Надворі було доволі тепло, а мене лихоманило, як на морозі.

В авто Влад дбайливо вкрив мене пледом і дивно посміхався та щось настирливо роздивлявся у своєму телефоні.

– Ти чого такий загадковий, майоре? Знайшов щось цікаве? – вже трохи зігрілась я в салоні.

– Та ось вивчаю твого залицяльника, – таємниче зітхнув Труш.

– А він там є? Дивно, і на денному форумі був? Зараз з танцями причепився,– обурено зізналась я охоронцю.

В цю мить Труш повернув до мене екраном свій телефон і те, що я побачила могло  призвести й до зупинки серця, але я жінка доволі витривала. Під неймовірно чарівним фото, інформація з вікіпедії стверджувала наступне:

«Джордж Берк – разом з батьком Ріхардом Берком являються співвласниками ювелірно-годинникової компанії Chеopard. Вироби в золота найвищої проби та діаманти вищого класу багато років залишають сімейний бізнес на вершині Олімпу. Також компанія випускає екстравагантні парфуми. Їх продукцію  давно обрали для себе відомі актори та інші сильні світу цього. Статки родини Берків сягають десятків мільярдів євро. А їх вишукані вілли в Лозанні, Женеві чи сусідніх Франції й Італії ексклюзивні та неповторні...»

На якийсь час мене знову заклинило, а потім дерев’яним язиком я прошепотіла:

– А навіщо ж тоді він представився мені Єгором Білоусом?

– Ой, пані Вербицька, то Ви ж не дочитали. Далі там написано, що Ваш мільярдер має українське коріння. Його мати – Олена Білоус, уродженка Черкащини. Наразі вона вже розлучена зі своїм швейцарським чоловіком. А цей Єгор часто навідує маму та прекрасно знає українську мову. І, можливо, шукає собі наречену серед мамчиних світів.