Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лексикон націоналіста та інші есеї" автора Микола Юрійович Рябчук. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 47
Перейти на сторінку:
і шансу у рамках Росії чи будь-яко­го очо­лю­вано­го Росі­єю «сою­зу». Вся російська то­жсамість ґрунтує­ться на перверси­вній ві­рі, що украї­нці не є окремим народом, а ли­ше ре­гіональним рі­знови­дом росі­ян, та­ким собі провінційним ку­зеном, зага­лом не­шкідли­вим, але тупу­ватим, через що старший брат му­сить по­стійно за ним на­глядати й давати добрози­ч­ли­вих стусанів. Украї­нці в та­кій си­туа­ції не мають особли­во­го ви­бору, крім як або роз­чи­ни­ти­ся в русько-російському суперет­носі (і справди­ти тим російське само-справджу­вальне проро­цтво), або ж від­дали­ти­ся від Росії якомо­га рі­шу­чі­ше.

Друга при­чи­на — ци­вілі­за­ційна, пов’язана з нага­льною по­тре­бою модерніза­ції, засадни­чо немо­ж­ли­вої під патронатом від­сталої, авторита­рної і без­мі­рно скорумпованої Росії, про­те ці­лком мо­ж­ли­вої й ба­жа­ної в рамках ЄС — як це наочно під­тверджує досвід усіх захі­дних пост­комуністи­чних сусі­дів. Цін­нісний зсув в украї­нському суспільстві є ре­зульта­том модерніза­цій-них про­цесів і водночас їхньою ру­шійною си­лою. Всесві­т­ній огляд цін­нісних орі­є­нта­цій (World Values Survey), який пері­оди­чно здійсню­ють у бага­тьох краї­нах сві­ту, показує їхній помі­т­ний зсув в Украї­ні за остан­нє деся­ти­лі­т­тя — від так званих «цін­ностей ви­жи­ва­н­ня» (survival values) до «цін­ностей самови­ра­же­н­ня» (self-expression values). Серед лю­дей із ви­щою осві­тою цей зсув особли­во ви­разний. З одно­го боку, він від­обра­жає осла­бле­н­ня пате­рналі­стських на­станов гомо совє­ті­ку­са, конформістськи зорі­є­нтовано­го на збе­ре­же­н­ня статусу-кво, тоб­то на «ке­пський мир» як єдину альте­рнати­ву «добрій війні» (мо­ж­ли­вість «добро­го ми­ру» в цій бінарній схе­мі взага­лі не роз­глядає­ться), і від­так не­при­хи­льно­го до будь-яких змін, ко­трі у йо­го сві­до­мості всі ті­льки на гі­рше. А з іншо­го боку, цей зсув від­обра­жає зро­ста­н­ня середньо­го («креати­вно­го») кла­су, який стави­ться до ідеї суспільних змін пози­ти­вно і намага­є­ться на них впли­ну­ти чи навіть ініцію­вати.

І наре­шті, є ще й демо­графі­чний чин­ник, ко­трий робить дрейф Украї­ни у захі­дний бік назагал невід­воро­т­ним. Усі опи­тува­н­ня громадської думки показують ду­же си­льну кореля­цію між ві­ком респондентів та їхньою прозахі­дною орі­є­нта­ці­єю. Що лю­ди мо­ло­д­ші, то вони (стати­сти­чно) вестернізовані­ші. При­чо­му ця кореля­ція, хоч і з рі­зною інтенси­вністю, наявна в усіх ре­гіонах Украї­ни, в усіх ет­ні­чних та мовно-ку­льтурних групах.

Як­що ми по­глянемо на украї­нську револю­цію як на подію цін­нісно об­умовле­ну й мо­ти­вовану, ми ле­г­ко помі­ти­мо, що основний поділ у краї­ні — не між Сходом і Заходом, росі­я­нами й украї­нця­ми чи русо­фонами й украї­но­фонами. Основний поділ — ідео­ло­гі­чний, се­б­то зокрема цін­нісний, бо ж ко­ж­на ідео­ло­гія має незапере­чний цін­нісний вимір. І в цьо­му сенсі ми справді спо­стеріга­є­мо дедалі глиб­ший роз­кол — між Украї­ною сві­то­глядно совє­тською й анти­совє­тською, євразійською і європейською, Украї­ною пате­рналі­стських під­даних і Украї­ною ініціати­вних громадян. Усі інші поділи без­умовно вторин­ні що­до цьо­го найго­ло­вні­шо­го, вони стати­сти­чно з ним корелю­ють, але не вони йо­го ви­знача­ють. Так, із ці­лком оче­ви­дних істори­чних та соціальних при­чин советизм значно глиб­ше закорі­ни­вся на пів­дні та сході, ніж на заході чи у центрі. Із тих самих при­чин середньо­стати­сти­чні росі­я­ни і русо­фони інтерналі­зували совє­тські цін­ності та імперський сві­то­гляд значно глиб­ше, ніж середньо­стати­сти­чні украї­нці (чи інші ет­ноку­льтурні групи, ко­трі мали істо­т­но менше під­став, аніж росі­я­ни, ото­то­ж­ню­вати се­бе з Російською чи Совє­тською імпері­єю).

Кореля­ція означає, однак, ли­ше ви­щу ві­ро­гідність, але не ці­лкови­тий дете­рмінізм. Це означає зокрема, що й у Доне­цьку мо­ж­на зна­йти 20% при­хи­льни­ків євроінте­гра­ції, а в Киє­ві, навпаки, 20% при­хи­льни­ків Ми­т­но­го сою­зу. Це означає та­кож, що май­же трети­на росі­ян в Украї­ні зорі­є­нтована, по­при все, на Захід, а не на Росію. Нато­мість трети­на украї­нців зали­шає­ться ви­разно совє­то­фільською й анти­захі­дною. Всі ці дані, без­умовно, ці­каві й ва­ж­ли­ві. Вони мо­жуть впливати на практи­чну політи­ку, на обсяг і темп тих чи тих заходів. Але вони жодним чи­ном не мо­жуть впливати на на­ше ставле­н­ня до базових цін­ностей. Навіть ко­ли уяви­ти, що при­хи­льни­ки рабо­власни­цтва опи­ни­ли­ся раптом у більшо­сті, вони ні­ко­ли не зму­сять меншість прийня­ти їхню аморальну си­стему, хоч би скільки покли­кались на формальний демократизм та­ко­го рі­ше­н­ня. Так само й при­хи­льни­ки совети­зму та російсько­го імпері­алі­зму ні­ко­ли не зму­сять нас по­годи­ти­ся з ці­єю спад­щи­ною та пов’язани­ми з нею актуальни­ми практи­ками.

Роз­глядаю­чи украї­нську револю­цію як запізнілий фрагмент вели­ко­го східноє­вропейсько­го зри­ву 1989-1991 років, му­си­мо пам’ята­ти, що всі ті револю­ції у Східній Європі бу­ли одноча­сно анти­авторита­рни­ми й анти­ко­ло­ніальни­ми, демократи­чни­ми й на­ціонально-ви­звольни­ми. В цьо­му кри­є­ться дже­рело їхньої си­ли і водночас сла­б­кості. Ши­рока про­грама вимагає ши­рокої коалі­ції. Пере­конані демократи блоку­ю­ться з на­ціоналі­стами — лі­бе­ральни­ми і не вельми. Ідео­ло­гі­чний роз­кол між ни­ми неми­ну­чий, тож після пере­мо­ги над спільним воро­гом усі ши­рокі коалі­ції роз­падаю­ться. Це справді сер­йозний ви­клик для всіх револю­ціоне­рів, а для украї­нських — особли­во, адже поки що вони ані не ося­гли мети, ані їхній ворог не зник.

Російська інвазія, хоч яка ір­ра­ціональна на перший по­гляд, ці­лком від­повід­ає вну­трі­шній ло­гі­ці пу­ті­нізму та між­народній політи­ці Кремля в остан­нє деся­ти­лі­т­тя [до 2014]. Європейська, модернізована Украї­на мо­же стати сме­ртельним ударом для пу­ті­нізму як специ­фі­чної форми авторита­рної ідео­ло­гії та для російської імперської іденти­чності як специ­фі­чно­го набору до-модерних цін­ностей і на­станов. Украї­на, у певному сенсі, є тим фо­лькло­рним яйцем, де заховане ві­чне жи­т­тя дракона. Не ви­клю­че­но, що й ві­чне жи­т­тя Європи заховане та­кож там — от ті­льки неві­до­мо, чи глибоко шрьодери­зовані євросою­зівські політи­ки здат­ні це усві­до­ми­ти.

5.

У давньо­му фільмі Майкла Вінтербо­то­ма «Ла­скаво проси­мо до Сарає­ва» є промови­стий епізод. Жу­рналі­сти в обло­же­ному місті емоційно роз­пи­тують за­їжджо­го ооні­всько­го чи­новни­ка, ко­ли ж наре­шті між­народна спільно­та зупи­нить що­ден­не вбивство ми­рних жи­телів сербськи­ми снайперами й арти­ле­ри­стами. На що чи­новник серди­то від­казує:

— Пові­рте, на сві­ті є ще принаймні 13 значно гі­рших місць, про які му­си­мо теж по­дбати.

На жаль, це правда. На сві­ті є що­найменше 13 ре­жи­мів, значно брута­льні­ших і кри­ваві­ших за яну­ча­рі­вський. Сьо­годні, однак, украї­нцям про­ти­стоїть ре­жим пу­ті­нський — не­зрівнян­но си­льні­ший, ци­ні­чні­ший і без­соро­мні­ший. І всі бала­ч­ки про три­над­цять інших місць на пла­неті, де си­туа­ція ще гі­рша, звучать так само ци­ні­чно й без­від­повід­ально, як і що­ден­ні заяви європейських чи­новни­ків про їхню «глибоку стурбованість» чергови­ми провока­ці­я­ми російських спец­сил. Пі­дозрюю, що і в три­над­ця­ти інших місцях поза Украї­ною вони заявля­ють докла­дно те саме.

бе­ре­зень 2014

Правий марш

1.

Кі­лька років то­му я вздрів своє фо­то на об­кла­ди­нці не надто популя­рно­го, але добре ілюстровано­го ти­ж­неви­ка — в товари­стві Гру­ше­всько­го, Вин­ни­че­нка та ще пів дю­жи­ни менш заслу­же­них, про­те не менш знаних украї­нських інтелектуа­лів. Неви­багли­вий фо­то­монтаж слу­гу­вав ілюстра­ці­єю до стат­ті під промови­стою на­звою — «Провід­ни­ки украї­нських поразок».

За всі­єї своєї ме­га­ло­манії, му­шу ви­знати, що та на­зва бу­ла значним пере­більше­н­ням. То­му що навіть із пів­дю­жи­ною зло­вми­сни­ків, пред­ставле­них на об­кла­ди­нці, я б не зміг за­провадити Украї­ну в ту ді­ру, у яку її за­провади­ли на той час спільни­ми зуси­л­ля­ми на­ші державо­творці. При­чи­ни «поразок»,

1 ... 5 6 7 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук"