Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

– Горе, пане. Страшні часи. Цей рік не буде кращим, — завершив свій простий монолог економ, похитав головою, не злякавшись відсутності відповіді, і пішов. Мабуть, його потреба в самовираженні була повністю задоволена.

Хазяїн Оберхалфінгена не рухався зі свого місця. Він озирнувся, вилаявся, потупотів і задумався. Йому не потрібна була селянська мудрість, щоб знати, що цей рік не буде кращим. Перші бруньки на деревах ще не з'явилися, а все виглядало вже погано. Хоча б через несподіваних гостей.

Ерікссон приїхав незабаром після Нового року. Дійсно, серце Даніеля стиснулося від думки про розвідку Його Величності Короля Швеції, коли він дивувався, як швидко вони винюхали про цю жахливу історію й з’явилися тут, у Швабії, на півдні Німеччини, поруч із маєтком Максиміліана Баварського, який , якби він дізнався, що граф приймає шведів, – довго б не вагався, і навіть узимку добрався б до Тальфінгена і не залишив від нього каменя на камені. Ось чому Бессерер був не в захваті від блакитних плащів північних драгунів, хоч і наказав відкрити ворота і запустити невеликий загін у двір. Він також не дозволив нічого пізнати по собі, коли довговолосий шведський офіцер з русявою бородою зіскочив з свого високого, доглянутого коня, якому явно не бракувало саксонського вівса, і, відкинувши плащ, привітався з ним і ввічливо представився:

– Стефан Ерікссон, пане, до ваших послуг. Я прибув із повідомленням від генерала Шарффенштейна.

– Граф фон Бессерер–Тальфінген. – Даніель люб'язно вклонився. – Я пропоную вам покинути подвір’я. Будь ласка, вибачте за мою прямоту, але я також пропоную вашим людям припинити тинятися околицями та залишитися в замку. Вигляд шведських солдатів може роздратувати навколишні імперські гарнізони.

Ерікссон серйозно кивнув у відповідь, надав швидкі вказівки, покликав свого поплічника та ще одного офіцера й пішов за господарем дому. Потім граф пригостив їх належним чином і наказав подати смажених кабанів і куріпок, яких його мисливцям іноді вдавалося врятувати від браконьєрів милосердним пострілом з рушниці. Тим часом шведи набрали води в рота і не хотіли розкривати конкретну причину свого візиту, запевняючи Даніеля, що вона делікатна. Згодом, однак, коли вогонь каміну, який відповідав хвилюванню хазяїна, мерехтів на портретах десяти поколінь Бессерерів, шляхтичів, графів, бургомістрів і полковників, почав тьмяніти, Ерікссон узявся до справи.

– Min herre, ми приїхали дуже здалека, аж із табору Його Величності Густава Адольфа під Лейпцигом, де його люб’язно приймає курфюрст Іоганн Георг. Я ад’ютант генерала Шарффенштейна, який наказав передати вам цього листа, — сказав він, простягаючи графу запечатаний конверт.

– Будь ласка, лейтенанте, я хотів би почути від вас, про що йдеться.

– Я боюся, що як дрібний офіцер я не в курсі планів його превосходительства генерала і не можу надати вам задовільну інформацію. Якщо я правильно зрозумів, у генерала є якісь шлюбні плани щодо вашої родини. Не сумніваюся, що ви про все дізнаєтесь з листа, — ввічливо відповів Ерікссон і повернувся до споглядання свого келиха з вином.

Граф зітхнув і розпечатав листа. В ньому було багато ввічливих фраз, що вихваляли заслуги графа перед протестантами (у Даніеля волосся дибки ставало, коли він думав про наслідки перехоплення цього листа шпигунами Максиміліана, а Шарффенштейн також був зрадником Імперії), і багато скарг на війну.