Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

Треба визнати, що привід був фантастичним. Бог не залишається байдужим до потреб своїх вірних і, знаючи, що йде війна, не проминув на неї вплинути: протягом півтора десятка років у Німеччині народжувалися переважно сини. Сини, які виростуть, щоб навчитися військовому ремеслу та пройти від витоків Рейну до гирла Ельби; синів, що мали не прясти й народжувати, а різати й убивати. У всій імперії практично не було дочок на виданні. Навіть найстаріші, найбільш плодовиті родини, такі як Асканці та Баденці, мали дефіцит дівчат. От селянок було багато — як завжди, — але Бог створив шляхту не для того, щоб змішувати її з простим народом. У результаті виникали мезальянси, про яких ще двадцять років тому ніхто б і подумати не міг: дрібні княжата не соромилися одружуватися з дочками звичайних лицарів, і не одна родина з занепадаючої знаті, але такої, що пишалася вражаючим генеалогічним деревом, входила шляхом вигідного одруження до графських і князівських родин. Лише у найвищих сферах, між князями Рейху та курфюрстами, давні звичаї не порушувалися. Тому те, що шведський генерал, дуже шанована людина у своїй країні, просив доньку дрібного німецького дворянина, не було дивним. Крім того, Катаріні було вже сімнадцять років і давно пора було видати її заміж. Метушня війни також, природно, виправдовувала присутність ескадрону драгунів — якби граф Даніель погодився, дівчину благополучно доставили б до Саксонії. Граф Даніель, однак, не погоджувався, оскільки був надто старим, щоб носом не відчувати того, що було за змістом листа.

– Пане Ерікссон, – обережно сказав він, двічі уважно прочитавши листа. – Я не можу відразу відповісти на нього. Мені потрібен, як мінімум, місяць.

У шведа вже була готова відповідь:

– Тоді, чи можемо ми розраховувати на вашу гостинність? Наші табори прибудуть днями, а за фуражем ми будемо ходити далеко на північ, щоб не завдавати панові клопоту.

Бессерер завагався. Проте через деякий час він зрозумів, що тут було щонайменше тридцять драгунів, досвідчених в боях молодиків, а гарнізон його замку складався з мізерних двадцяти солдатів, які кілька років товстіли на стінах, і жменьки легкоозброєних стрільців, що охороняли села перед нападами орд вояків, що служили обом сторонам, які воювали у цій чортовій війні. Раніше він не думав про це, спонукуваний своєю мимовільною симпатією до шведів і такою ж мимовільною неприязню до Фердинанда Габсбурга.

Припущення, яке наростала в ньому, що справа не в одруженні, тепер переросла в квітучу рослину, розсипаючи плоди підозри наліво і направо. Ерікссон – всупереч тому, що сам він стверджував – не був жодним ад’ютантом. Цей чоловік, незважаючи на свої вишукані манери, мав холодні, сталеві очі вбивці й мерзотника, він поводився надто владно для слуги в чині лейтенанта, а крім того, багате й дуже регулярне спорядження й одяг як його самого, так і його солдатів показали, що до замку графа приїхали не звичайні драгуни, а представники спецназу Густава Адольфа, Livgardet, про яких ми чули дуже хороші слова від протестантів і набагато гірші від католиків. І хоча Даніель віддавав перевагу першим, він знав, що має бути обережним. Особливо тому, що Ерікссон і його начальство, мабуть, не знали, що його родич з Бессерерів, який служив під шведськими вимпелами, був запанібрата із Густавом Шарффенштейном, потенційним зятем Даніеля, і нещодавно з жалем повідомив, що його поранений у Лютцені приятель бореться