Читати книгу - "Голова Якова, Любомир Андрійович Дереш"

лопатками, йому набивали Кирило і Мефодій.

«Умру смешно». Згадалася дівчина з моргу.

Згадався похорон.

Згадалася симфонія. Згадалася Ірена. От же, ти, Ірено!

Згадався брат з його небезпечними ідеями, згадався хрест, і коло, і свастика. Згадався

літак і тіло в моргу.

Тепер він знав ім'я власника ноги, на якій була та смішна наколка. Його звали СуньЦзи, він

був майстром стратегії.

Яків згадав, за чим він прийшов у ванну, і почистив зуби. Бадьорись, Євлампіє, сьогодні

знову день для чуда.

8.

Ритуал — мій спосіб підтримувати неперервність. Підтримуючи неперервність, я

здійснюю благо. Я ритуально зголюю щетину, щоби підтримати символічний чистий

вигляд, важливий для соціального благополуччя.

Пригадуєш білий тюльпан навпроти вікна у флігелі, де ти залишався на ніч? Ранок і

фіранки. Мереживо прикриває голе тіло дівчини. Голий по пояс, ти висовуєшся з вік на і

викрикуєш імена архангелів. Тобі радісно.

Ні, не те, щоб радісно… Ти вище!

Точно. Ти вище! Ти переміг! Ти втік із пастки людського роду. Ти більше не належиш

історії, не належиш анатомії і фізіології. Ти поза цим. Ти живеш у час, коли можна мати дві

голови на плечах і ніхто тобі й слова не скаже. Ти завжди можеш пояснити: одна голова у

мене — емпірична, об'єктивна, але всередині об'єктивної голови у мене складаються

враження, що є голова суб'єктивна, яка суб'єктивно достовірно містить емпіричну голову

всередині себе, як картину, як уявлення. Ти живеш у час, коли нікому не цікаво, що у твоїй

голові. Головне — акуратний одяг, за

яким тебе визнають за нормального.

Усе дуже просто, і це дуже добре.

Там, нагорі, тобі заздрять сонми шестикрилих.

Ти живий, і ти можеш насолоджуватися тварним. Ти НЕ ВОНИ. Ти НЕ БЕЗТІЛЕСНИЙ. У

тебе

є ім'я, але ти вискочив зі списків ямадутів. По тебе не прийдуть. Ти став Sol Ipse, самотньо

існуючим.

Ти обкрутив їх усіх круг пальця.

Відчуття влади. Крик свободи над старим містом.

Над дахами за вікном, над голубами, над дівчинкою з крем-брюле, яка миє чашки після

ранкової кави. Хотілося стиснути її в кулак і відчути, як полізе крізь пальці її крем.

9.

Підтримуючи неперервність, я здійснюю благо. Я заварюю каву, і я спокійний. Я не думаю

про червоні троянди крові на білій сорочці, не думаю про дітовбивства і занедбаність

безсмертної душі, я знаю, що, підтримуючи неперервність, я здійснюю благо.

— Ти в порядку? — спитав у кухні брат. — блідий, як гриб.

— Погано спав, — озвався Яків, не відрии. почи погляду від кавника. Кава от-от мала

підбігти.

Яків п'є каву і мріє про фламандське Відродження. За вікном сіріє ранок. Чути, як у полик

кричить дика гуска.

З Іреною вони одразу ж почали грати у гру, нібито нічого не відбувається і вони просто

друзі. Вона була з Осло, вивчала в Парижі архітектуру і збирала у Львові матеріали для

кандидатської роботи з системи моди. Носила короткі зачіски, малювала губи темно-

бордовим, мала зелені очі, невеликі, всіяні ластовинням груди.

Вона жила на Високому Замку. Вони грали, що вона принцеса, а він нордичний асур, який

приходить серед ночі й убиває дракона своїм теплим пістолетом щастя.

11.

Отже, ти — Ірена.

Моя Амнезія, богиня забуття, ти, котра вийшла з розкроєної модою голови Афродіти, ти, що нагороджуєш терпкими плодами амнезії, ти, що показуєш скандинавське кіно про асів

і велетів, ти, що співаєш Старшу Едду під звуки електро, ти, що знаєш значення фінського

слова toska — відчуття, яке виникає при погляді на засніжене поле в місячну ніч. Ти

нагороджуєш мене забуттям і ніччю душі, ти даєш мені нюхати кору священного тиса, ти

скажеш мені підвісити себе за ногу до Дерева на краю прірви, я знаю, ти зробиш це

ти волшба, ти вьольва, ти вудьва, ти моя Мандрагора

12.

Випиваючи її настоянку з келиха, він ще не знав, наскільки міцним буде зілля. Наскільки

сильним може бути сп'яніння. Хімічні реакції протікали надто швидко. Він не встигав

регулювати систему, реторти

перекипали, його внутрішній гомункулус, його відкрите Sol, його Ipse, його чорне Сонце

раптом здалося несправжнім. Плакатом з вогнем. Як у казці про Буратіно.

Більше не вдавалося вдавати з себе алхіміка, чиї помисли спрямовані на досягнення

Півночі і на Дерево Пізнання під Полярною зіркою. Тоді він не знав, що Північ — це вона.

Притягання ставало небезпечно потужним. Яків забажав зникнути, як тільки зрозумів, що

впіймався на неї. Що сам, кожного разу

убиваючи дракона, ставав ним і що принцеса, яка винаймає цю кімнату на Високому

Замку, насправді чаклунка, котра зваблює лицарів і приковує їх до себе спрагою до

драконячої крові. Він знав, ця жінка родом з краю, де серед принцес є традиція з'їдати

своїх коханців. Він згадав китайську легенду про безсмертних істот, які під видом молодих

дівчат здатні висмоктувати з тіла воїна мед поезії. Тепер Ірена видавалася йому

павучихою, котра розчиняє його слиною своєї відьомської жіночності, робить його

придатним до вживання, робить його «хлопцем Ірени», готовим до вживання.

Щовечора, мовби яку вервицю, Яків перебирав кабалістичний бісер нот. Де пішло

викривлення договору? З голови Афродіти, розкроєної модою, вийшла не тільки гола

Ірена в голландських панчішках. За нею посипались усілякі нещастя, які полчищами

павуків підривали його хитку й без того впевненість у речах. Він розкрив скриню Пандори.

За що спіткало горе Епіметея, як не за те, що позаздрив він братові своєму Прометеєві, бо

Господь приймав жертву братову, а його — ні? Вузол больових взаємозаліків заплутався, затягнувся, і Яків відчув, що застряг шиєю в зашморзі.

Асфіксія спричинила галюцинації.

Панічний ляк перед зближенням з павучихою періодично змушував його мімікрувати під

сухий листок і не відповідати на її мейли, повідомлення та дзвінки.

Наслідуючи деяких скорпіонів, іноді він запрошував її на танці.

Чим далі тривали їхні стосунки, тим менше різниці між людьми і комахами він бачив.

Закралася думка, що таємне навчання кабалістиці та алхімії — все це фантазії його

запаленої уяви, а сам він — безнадійний психічно хворий і що уся його екзегетика і

герменевтика музики — обман.

Злякавшись цих думок, Яків утік від самого себе в Київ, сподіваючись, що ніхто не

помітить павуків у нього під піджаком. «Ні, це не я! Я не міг собі вигадати всього цього, це

не може бути лише хворою вигадкою!»

Яків зрозумів, що музикою сфер у Кракові він завдав серйозної шкоди