Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Джозеф Антон 📚 - Українською

Читати книгу - "Джозеф Антон"

479
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джозеф Антон" автора Ахмед Салман Рушді. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 218
Перейти на сторінку:
центром в Ісламабаді в Пакистані відбувся «бунт проти Рушді». (Незрозуміло тільки, яким боком тут Сполучені Штати до «Сатанинських віршів».) Поліція застосувала до нападників вогнепальну зброю — п’ятеро вбитих, шістдесят поранено. Демонстранти несли транспаранти «Рушді, ти мертвий». Тепер, після іранського едикту, небезпека лишень збільшувалася. Аятола Хомейні не просто могутній клерикал. Він також глава держави і замовив убивство громадянина іншої держави, над яким не мав жодної юрисдикції; він тримав на службі найманих убивць, яких раніше використовував у боротьбі проти «ворогів» іранської революції, серед них ворогів, що проживали поза межами Ірану. Йому довелося вивчити нове слово. Його він почув по радіо: екстериторіальність. Також відоме як спонсорований державою тероризм. Вольтер якось висловив думку, що письменникові варто поселятися на прикордонні, аби за необхідності, коли розсердить впливових людей в одній країні, він мав змогу гайнути через кордон і опинитися в безпеці. Сам Вольтер виїхав з Франції до Англії після того, як образив аристократа Шевальє де Роа, й жив у вигнанні впродовж семи років. Однак проживання в іншій країні, ніж країна, в якій живуть чиїсь переслідувачі, більше не вважалося безпечним. Тепер відбувалися екстериторіальні акції. Іншими словами, вони прийдуть за тобою.

Ніч на Лонсдейл-сквер була холодною, темною і прозорою. На площі бовваніло двоє поліцейських. Коли він вийшов з авто, вони вдали, що не бачать його. Поліцейські здійснювали патрулювання, спостерігаючи за вулицею біля квартири на сто ярдів в обидва боки, а їхні кроки він чув навіть тоді, коли опинився у помешканні. В тій тиші, пронизаній кроками, він усвідомив, що геть не розуміє свого життя, чи того, що з ним може статися, а тоді вже вдруге за день подумав, що ніякого життя може й не бути, тож не доведеться його розуміти. Полін пішла додому, а Маріан лягла спати рано. Треба той день забути. Треба той день пам’ятати. Він умостився в ліжку біля дружини, вона повернулася до нього, вони обійнялися й лежали нерухомо, ніби та нещаслива одружена пара, якою вони і стали. Відтак, думаючи кожне про своє, довго не могли заснути.

Кроки. Зима. Чорне крило б’є об щабель драбини для лазіння. Сповіщаю гордий мусульманський народ світу, ля-ля-ля, тра-ля-ля, ой— ой— ой, йой-йой-йой, ох, ох, ох. Страчуйте їх, хоч би де ви їх виявили. Ля-ля-ля, тра-ля-ля, ой-ой-ой, йой-йой-йой, ох, ох, ох.

І. Фаустівська угода навпаки

Йому, малому хлопцеві, тато перед сном завжди розповідав силу-силенну казок; розповідав, переробляв і наново вигадував оповідки Шахерезади з «Тисячі й однієї ночі» як засіб супроти смерти, щоб утвердити слово й перемогти огидних тиранів; розповідав байки про тварин «Панчатантра»; а також дивовижні історії, що лилися як водоспад з «Катасарітсаґора» — з Океану оповідних потоків, велетенського озера оповідок, що утворилося в Кашмірі, де народилися його пращури; а ще леґенди про могутніх героїв, зібрані у «Гамзанаме» та в «Пригодах Гатим Тая» (про нього також ішов фільм із рясними вкрапленнями чудових подробиць до оригінальних подій, які з великим почуттям розповідалися татом перед сном). Занурення в атмосферу казок неминуче привело до засвоєння двох незабутніх уроків: перший полягав у тому, що всі ті оповідки — неправдиві (насправді не існувало джинів у пляшках, летючих килимів або чарівних ламп), проте, незважаючи на свою неправдивість, вони давали йому відчуття й розуміння таких істин, яких не змогла б йому дати жодна правда; другий урок полягав у тому, що всі казки належать йому, як і його татові Анісу, а також усім іншим; усі їхні з татом казки — яскраві й похмурі, священні й богохульні — можна змінювати й переробляти, розбирати на частинки й збирати докупи, як заманеться і коли заманеться, з них можна сміятися і ними можна втішатися, в них можна жити і ними можна жити, їх можна оживляти своєю любов’ю й оживлятися ними самому. Людина ставала оповідачем, єдиною істотою на землі, яка розповідала собі казки, аби зрозуміти, ким вона є. А розповідь ставала її правом первородства, якого ніхто у неї вже не відбере.

Його мати Неґін також розповідала казки. Неґін Рушді, в дівоцтві Зогра Батт, коли одружилася з Анісом, то змінила не тільки дівоче прізвище, але й ім’я, переродившись заради свого чоловіка, відмовившись від Зогри, про яку він навіть слухати не хотів, бо колись вона палко кохала іншого чоловіка. Була вона Зогрою чи Неґін у найглибших закутках своєї душі, її син так і не довідався, бо йому вона ніколи не розповідала про чоловіка, якого залишила в минулому, натомість вибовкували йому не свої, але чужі таємниці. Була пліткаркою найвищого ґатунку, тож він, її найстарша дитина і єдиний син, сидячи на її ліжку, спершись на її ноги так, як їй подобалося, не раз упивався захопливими й іноді похітливими місцевими плітками, що жили в її голові, немов велетенський гіллястий ліс переплетених шепотом родових дерев із забороненими соковитими плодами гріховних пліток. Він відчував, що її таємниці належать і йому, бо варто розповісти котрусь із них — і вона належить не тільки оповідачеві, але й слухачеві. Щоб таємниця не стала загальним надбанням, існує лишень один спосіб: нікому її не розповідай. Це правило у майбутньому його житті таки стане у пригоді. А згодом, коли він почав писати, його мати сказала: «Я більше не розповідатиму тобі цих побрехеньок, бо ти вставляєш їх у книжки, а тоді я маю із цим клопіт».

Це правда, і їй варто було б таки перестати розповідати йому ті історії, проте плітки були її пристрастю, і вона не могла зупинитися так само, як не зміг зупинитися й покинути пиятику його тато.

Віндзор-вілла, Ворден-роуд, Бомбей-26. Будинок стояв на пагорбі, звідки було видно море й місто, що розкинулося між пагорбом і морем; авжеж, його батько був заможним, однак прожив життя, тринькаючи свої статки, й помер без шеляга за душею, неспроможний виплатити борги, з невеличкою схованкою рупій у горішній лівій шухляді письмового стола, що виявилися всією готівкою, яку він залишив після себе на цьому світі. Аніс Ахмед Рушді («Бакалавр гуманітарних наук, Кембриджський універси-тет, правник» гордо сповіщав напис на мідній табличці, пригвинченій до стіни біля парадного входу на Віндзор-віллі) успадкував багатство від батька, текстильного магната, єдиним сином якого він був, розтратив те багатство і помер, що можна було б навіть вважати історією щасливого життя. Проте його діти знали дещо більше про свого тата: вранці він бадьорився, допоки не починав голитися, а коли лезо «Філішейв» уже зробило свою справу,

1 ... 5 6 7 ... 218
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джозеф Антон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джозеф Антон"