Читати книгу - "Життя в натхненні, Михайло Мішин"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я хочу розповісти трохи за свою бабушку Устю. Це бабуся по татовій лінії.
Дідуся я не знала, він помер рано, ще у Волоському. А коли нас переселили у Дніпровське, з нами приїхала бабуся. Бо вона казала, що син повинен догодувати матір до кінця днів. І от вона увесь час жила з нами.
Мамі важко: нас п'ятеро, і бабуся, і їх двоє. Мама іноді скаже:
- Поїхали б та пожили трохи у Галі!
- Ні! - каже бабуся. - Моя хата, моя і піч!
А піч - це була найголовніша обитель у хаті. Бо на ній варили їжу. Піч тепло давала. На печі сидять бабуся і діти. І ото ми тільки й росли там на печі. Тепло було там сидіти.
От ми сиділи, а бабуся розказувала нам казки. Або грали в шпильки. Сидимо, ручки поскладаємо долоньками одну до одної. А хтось тримає шпильку в руках. А потім розсуває наші долоні і комусь залишає шпильку. А кому - треба вгадати. Хтось із нас сидить, вгадує. Коли він вгадає - тоді він бере ту шпильку, та він роздає. З нами бабуся завжди грала в ті шпильки.
Бабуся наша була волошка. Ми ж із села Волоського під Дніпропетровськом. В основному там жили волохи. Всі в селі були переселенці. Про історію, як волохи потрапили в Дніпропетровську область, є окрема книга. Мій син Льоня написав всю історію.
А я тільки скажу, що оце були волошки: бабушка Устя наша, і приходила до неї подруга Параска. Теж така була вже у віці. Бабуся її називала не Параска, а Параня. А та її називала Усташко, а не Устя.
Прийде бувало в гості. Наша бабуся сидить на печі, а та сяде на табуретки внизу. А вже ж були у віці, погано чують.
Одна кричить:
- Ну як ти, Усташко, себе почуваєш?!
- Параньо, та нічого! - на весь голос кричить їй бабуся у відповідь.
А ще наша бабуся погано розмовляла українською. І вона оце замість “Не ходи Марійко з ножем”, каже:
- Марійко, не ходи ножем!
Або сидить, отако ноги простягне і дрімає. А то зітхне і каже:
- Ой, домни, домни.
Це волоською, як зазвичай, кажуть: “Ой горе, горе”.
Мама, було, розповідала. Як вона вийшла заміж, то прийшла до них у хату. Бабуся їй каже:
- Біжи в комірчину, принеси мені те то, те то.
А вона ж волоською каже.
Мама розповідає: я піду до комори, постою, і назад повернуся. Тому що нічого не зрозуміла волоською.
Оце так от бабуся жила у нас. Цілу зиму сидить на пічці разом із нами, а влітку вже виходить надвір.
Вона у 1858 році народилася, а в 1945 вже її не стало. Могилка її там, у Дніпровському, в порядку і по цей день.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя в натхненні, Михайло Мішин», після закриття браузера.