Читати книгу - "Падіння Інгларіанії, Леонід Спіранд"

Шлях із музею зайняв деякий час, і тут Сол зрозумів, що вкрай втомився. Не дивно, годинами бігати і стрибати в бронекостюмі міг не кожен. Залишалося сподіватися, що дорога назад виявиться менш важкою.

– Чорт! – вже голосніше вимовив Сол, коли опинився на даху музею і спрямував погляд у далечінь.

Купа мерців обплітала будівлі навколо подібно до павутини, а гнилі трупи продовжували напирати. До цього істота завмерла, вичікуючи здобич, але тепер знову кинулася вперед. Оперативник продовжив відстрілюватися, але трупів було надто багато, ось-ось вони дістануть його і розірвуть, або, ще гірше, змусять стати частиною монстра. Сол зробив крок назад, але тварюка вправно зманеврувала і кілька її щелеп впилися агенту в руку.

Той вдарив тварюку прикладом і розкришив черговий череп, але шкоди було завдано: з-під бронеперчатки Сола текла кров, а пальці ледь слухалися від болю. У розпачі він рвонув назад і побачив, що зараз був недалеко від стіни, яка відділяла це місце від Інгларіанії. До цього Сол увесь час дерся нагору, тож у нього був шанс дострибнути до неї й опинитися на тому боці.

 Агент зібрав усю силу в кулак, розігнався і рвонув на стіну як безстрашний завойовник. Ноги не знайшли опори, але пальці врізалися в камінь і зачепилися достатньо, щоб він міг повиснути. Вартовий спробував підтягнутися, але від безсилля та болю в руці лише здригнувся і, зрештою, зісковзнув. Перед очима знову пролетіло все життя, а з горла вирвався здавлений хрип. Сол відчув, що зараз впаде просто в пащу ненаситної нежиті... Але тут його руку схопила інша рука.

– Ось він! Знайшов, швидше! – Кричав одягнений у броню інгларіанець над агентом.
 

До нього підскочило ще кілька, і разом їм вдалося витягнути Сола з пастки. Ще дві групи виринули з туману і почали палити по тварюці з гармат, прикриваючи відступ.

– Ми від намісника, – швидко пояснив солдат, – він украй шкодує про те, що трапилося, і сподівається, що ваше враження про Інгларіанію не було безнадійно зіпсовано.

– Враження? Яке ж там враження… – Пробурмотів Сол собі під ніс, поки його ноги ледь рухалися вперед.

Варта буквально потягла агента в бік Інгларіанії, поки тварюка за стіною люто вирувала. Уся ця пригода виявилася для оперативника надто виснажливою, щойно вони опинилися за стіною, Сол відключився.