Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Наші обіцянки, Ана Маіс 📚 - Українською

Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наші обіцянки" автора Ана Маіс. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 87
Перейти на сторінку:
Глава 3

Чутки про наші стосунки швидко розійшлися компанією. Як тільки я зайшла в офіс, колеги налетіли на мене з привітаннями. А я ніяково їм усміхалась і дякувала. Все ж це було настільки дивно чути, коли тебе вітають із фальшивими заручинами, що я подумала, чи не зробила я помилку погодившись на все це.

— Ти коли збиралася мені розповісти? — накинулась на мене Оля, коли я влаштовувалась на своєму робочому місці.

— Зараз?

 Чому це прозвучало як запитання?

— Я здивована. — сказала вона, спершись на стіл. — Не думала, що ти зразу погодишся на таке, після того... мудака.

— Не згадуй про нього. — мовила я. — А про це... Якщо коротко це все — неправда.

Я вирішила не приховувати від Олі правду, і сказати так, як це було насправді, бо їй можна було довіряти. На її обличчі промайнуло здивування.

— В якому сенсі неправда?

Вона насупилась та склала руки на грудях.

— Ми прикидаємось.

Вона нахилилась до мене з недовірою. Оля могла подумати, що я її розігрую, але я сама б була не проти, щоб це був розіграш. Дивитись на той зневажливий і насуплений погляд цілий вечір було нестерпно. Не думала, що Давид такий зверхній.

— Це як? Виходить, що ти типу його фіктивна наречена? — перепитала подруга.

— Угу. Але про це нікому. — строго попередила її.

— Гаразд, нікому. — вона мило посміхнулась. — Я чула, що ти була з ним на побаченні. Розкажеш?

— Нема, що розказувати. Була звичайна вечеря, ми трохи поговорили от і все.

 Я знизала плечем.

Того вечора, коли я повернулась додому я одразу загуглила Давида. Мені стало цікаво, що про нього пишуть ЗМІ. Як не дивно, перші заголовки були про майбутнє одруження та таємничу наречену, якою очевидно була я.

— Це якось не цікаво. Щоб повірили, що ви справді закохані вам потрібна хімія. До речі, між вами була хімія?

Я поглянула на дівчину і намагалась стримати усмішку.

— Яка хімія, Олю. Він вперше зі мною нормально поговорив. Я думаю це вже щось хороше.

Дівчина безсоромно сперлась на мій стіл ліктями, там де стояли робочі папери.

— Ех! Та в такого чоловіка можна з легкістю закохатися. — зробила висновок дівчина.

В неї був погляд, як у закоханого підлітка. Вона була таким романтиком як і я сама. Але романтизувала вона точно не про того, кого треба було. 

Цікаво, чи заборонений роман між босом та підлеглою?

В нас, здається, цієї заборони не було.

— Він буркотливий, егоїстичний, самозакоханий чоловік. — пробурмотіла я.

— Не знаю. — вона знизала одним плечем, і все ще дивлячись тим дивним поглядом. — Як на мене, він милий і дуже-е-е сексуальний.

— Так, як котик. — бовкнула те, що перше спало на думку.

Ми одночасно вибухнули сміхом.

— Швидко в мій кабінет. — почула я, за своєю спиною.

Я перелякано дивилась на Давида, який віддалявся повертаючись до кабінету. Невже він чув нашу розмову? Перед тим як зайти я протерла свої спітнілі руки провівши по штанях. Тремтливими руками відкрила двері й зайшла в середину.

— Ти мене кликав?

— Це потрібно переробити. — Він кинув папери на стіл.

Я насупилась.

— А що з ними не так?

— Дані неточні. — холодно промовив.

— Добре, я перегляну ще раз. Щось іще? — я підняла брову.

— Так.  Ти переїжджаєш до мене.

— Ще чого. — буркнула я.

Він вийшов з-за столу і став рухатись до мене надто близько. Я інстинкто зробила крок назад. Він зробив крок вперед, а я знову крок назад. Повернувши голову назад побачила, що ще трохи і я буду притиснута до стіни, якщо ми далі так продовжуватимемо.

— Ти що мене боїшся?

Він підняв руку та легенько торкнувся моєї руки. Відчула як на руках виступили сирітки. Я здійняла високо голову, щоб зустрітися з ним поглядом. Але мені прийшлось закинути її назад, бо цей чоловік був таким високим, що я зі своїм метр сімдесят два відчувала себе дюймовочкою.

— Чому ти так вирішив? — зухвало мовила я, та склала руки на грудях.

Він поглянув мені в очі.

— Ти стараєшся показати, що ти сильна, а насправді ти маленька дівчинка, яка боїться втратити контроль.

— Усі чогось бояться.

Він хмикнув.

— Тоді в чому проблема, щоб переїхати до мене?

— Ми так не домовлялись.

— Знаю. Але в тебе немає іншого вибору.

— В сенсі?

— Вчора, коли ти підписувала договір в кінці було зазначено, що в разі не виконання моїх вимог ти повинна сплатити компанії 100 000$. Невже ти не дочитала до кінця?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 5 6 7 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наші обіцянки, Ана Маіс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наші обіцянки, Ана Маіс"