Читати книгу - "Хіллер , Arachne "

— Ці місця пов'язані з його діями, але не тому, що він сам там був. Це його прикриття, його відверті маневри. Справжні місця його зустрічей можуть бути просто під нашим носом, де ніхто не зверне уваги.

Вона зітхнула, розуміючи, наскільки складно зловитиме Хіллера. Але вона не збиралася здаватися. Ця справа стала для неї особистою. З кожним днем, з кожним новим кроком Хіллера її рішучість тільки посилювалася.

— Нам потрібно зібрати команду, яка зможе стежити за цими місцями одночасно, — продовжила Ліліан. — Але ж не просто стежити. Ми повинні проникнути всередину його мережі. Дізнатися, хто його інформатори, і використовувати їх для того, щоб виманити його.

Хенкс кивнув головою. Він знав, що Лілі має рацію. Її план був ризикованим, але єдиним можливим. Хіллер залишався на крок попереду саме тому, що вони грали за його правилами. Тепер Ліліан пропонувала змінити правила гри.

— Кого хочеш взяти в команду? - спитав Хенкс.

Ліліан швидко відповіла:

— Мені потрібні найкращі фахівці. Хенкс, ти – досвід. Ти будеш моїм правою рукою. Ми також візьмемо Джонні - він гарний у стеженні, його не помітять. І потрібен хтось із кібервідділу. Впевнена, що Хіллер залишає цифрові сліди, які можуть допомогти нам вийти на нього.

Вона подивилася на решту поліцейських, які стояли в кімнаті.

— І не забудьте про вуличних агентів. У нас є люди, які можуть злитися з натовпом і зібрати інформацію, яка нам потрібна.

Хенкс повільно кивнув головою. Ліліан говорила впевнено та рішуче. План був ризикованим, але це був найкращий шанс, який вони мали.

- Добре, - сказав він. - Ми починаємо негайно.

Пройшло кілька годин, перш ніж Ліліан змогла повністю підготувати свою команду. Кожному було дано завдання: стежити за певними районами, шукати контакти та вишукувати найменші сліди, які могли б призвести до Хіллера. Робота була напруженою, але це був єдиний спосіб наблизитись до таємничого рейнджера.

Ліліан не спала вже кілька діб. Вона сиділа у штаб-квартирі, оточена моніторами, спостерігаючи за командами, які розгорнули спостереження по всьому місту. Усі камери, прослуховування та агенти були спрямовані на виявлення найменших відхилень.

На одному з моніторів раптово промайнув рух. Ліліан напружилася, зосередивши погляд на зображенні. То був Хіллер. Його силует лише на мить з'явився на екрані, і знову зник. Він був там, спостерігав їх. Він грав із ними, наче хижак, впевнений у своїй перемозі.

— Він знову вислизнув, — сказав Джонні, глянувши на Ліліан.

- Ні, - відповіла вона, її погляд був твердий, як сталь. - Він все ще тут. Просто ми ще не зрозуміли, де шукати. Але це його перша помилка.

Вона знала, що Хіллер допускав найменші помилки, граючи з ними у свою гру. Тепер треба було лише зробити наступний крок і зловити його там, де він цього не очікує.

Крок за кроком Ліліан продовжувала посилювати тиск. Вона стежила за найменшими зачіпками, вивчала кожен кадр, кожну дрібницю, які інші могли б упустити. Тепер Хіллер не мав спокою. Він почав розуміти, що Ліліан не така проста, як інші.

Час невблаганно тягнувся, і дощ продовжував стукати вікнами міста. Команда Ліліан стежила за кожним кутом і здавалося, що цього разу все складалося ідеально. Вона нарешті відчула, що намацала правильну нитку. Камери стежили за всіма важливими точками, і напруга в повітрі була майже відчутною.

Ліліан сиділа у машині, спостерігаючи за моніторами. Її погляд був зосереджений і холодний. Вона знала, що десь там, у тіні, знову знаходиться Хіллер. Він завжди був поруч, завжди на крок попереду, і це починало виводити її із себе.

І ось, нарешті, надійшло повідомлення по радіо:

- Він тут, - шепотів голос одного з її агентів. - Бачу його. Переміщається у бік провулку на південному заході.

Ліліан не втратила жодної секунди. Вона стиснула кермо, і машина зірвалася з місця, прямуючи у бік вказаного місця. Цього разу вона не збиралася дозволити йому вислизнути. На цей раз вона буде готова.

Вона дісталася провулка, вистрибнула з машини, тримаючи руку на пістолеті. У повітрі відчувався запах вогкості та олії, змішаний із гулом далекого руху машин. Її кроки звучали глухо у тісному просторі, відскакуючи луною від цегляних стін.

Ліліан знала, що він тут. Вона відчувала його присутність.

— Ти справді думаєш, що зможеш мене спіймати? — раптом пролунав спокійний, глузливий голос із темряви.

Ліліан напружилася і повільно обернулася. З тіні виступив силует Хіллера — високий, стрункий чоловік у темному одязі, що приховував його обличчя, але його спокій був майже страшним.

— Рано чи пізно це станеться, Хіллер, — холодно промовила вона, стискаючи сильніше пістолет. — Ти зробив дуже багато помилок. Думаєш, чи завжди будеш на крок попереду?

Хіллер засміявся тихим, глибоким сміхом. Він вийшов на світ вуличного ліхтаря, і його обличчя нарешті стало видно — усмішка, сповнена впевненості та зневаги.

- Помилки? Це ти так називаєш свою нездатність мене спіймати? Смішно, Ліліан. Ти граєш за правилами, але розумієш, у чому твоя проблема? У цій грі немає правил.

Її серце забилося швидше, але Ліліан не піддалася емоціям. Вона ненавиділа його. Ненавиділа його за те, що він так легко нехтував законом, руйнував життя людей і знаходив це кумедним. Але водночас щось у ньому приваблювало її — його впевненість, спокій, здатність діяти без жодного страху. Він був її повною протилежністю, і це дратувало її ще більше.

— Закон не гра, — твердо відповіла вона. — Ти можеш ховатися скільки завгодно, але я дістану тебе.

- Правда? — його усмішка стала ширшою. - І що ти зробиш? Приведеш мене до свого маленького відділу, посадиш у камеру і чекатимеш, поки суддя вирішить мою долю? Ти занадто передбачувана, Лілі. Саме це і робить тебе такою слабкою.

Ліліан зробила крок ближче, її очі метали блискавки.

- Це не робить мене слабкою. Це робить мене сильним. Тому що я це закон, і я ніколи не відступлю.