Читати книгу - "Магія зимових ночей, Наталія Косенко"

Дзвіночок привітно, як і минулого разу, дзенькнув, коли Агата з Марком увійшли до антикварної крамнички. За прилавком була та сама бабуся, а на поличках лежали ті самі речі, які таємниче оберігали свої історії.

Агаті раптом здалося, що вона потрапила в минулий день, та її руку стиснула інша рука, і вона витягнула свої пальці з теплої долоні.

Марк не відходив ні на крок, відколи те зізнання злетіло з його губ. Кажуть, що слово не горобець, його не впіймати, та Агата збиралася ухопити ті слова за хвостики й посадити до клітки під міцний замок, аби не клювали дзьобиками її бідне серденько.

Марк весь час норовив обійняти. Його руки знахабніло блукали її тілом. Його губи весь час тягнулися до її губ чи обличчя. Хотіла б і ляпаса вліпити, аби схаменувся, але ж сама винна! Нащо тільки подарувала йому ту листівку? Магії свята захотілося? Отримала сповна!

— Вітаю, молодята! Що шукаєте із самого рання?

— Хотів би я знати… — видихнув друг в її волосся.

Марк знову стояв позаду й виглядав якимось засмученим. Не доторкався, бо ж минулого разу все ж отримав по рукам, але відліпити себе від подруги не міг.

— Ось, тримайте. Поверніть усе, як було!

Бабуся глянула на конверт, який простягнула дівчина, і все ж узяла його до рук. Подивилась уважно на Марка, потім на Агату й кивнула головою.

— А як відмагічити все назад?

— Не треба нічого магічити, люба, просто розкажи чоловіку про все, що почула від мене.

Вони сиділи на лавочці в парку й спостерігали, як гарно губляться сніжинки в патлатих ялинкових гілках. Усюди бігали щасливі дітлахи, ходили тримаючись за руки закохані пари. 

Марк приніс імбирного чаю з кіоску неподалік і смачненьку булочку з корицею. Агата завжди обожнювала такі булочки. Марка вона теж обожнювала. Його ніколи не доводилося просити. Йому ніколи не доводилося нагадувати, які булочки вона любить. Навіть колишній, з яким прожила рік, не згадав би про ті булочки.

Після відвідин антикварної крамниці чоловік став геть мовчазним. І рук до її теплих містечок більше не пхав. Невже його відпустило?

— Розповідай.

О-хо-хо… Агата вдихнула повні груди прохолодного повітря, ніби благаючи цей різдвяний ранок підкинути їй трішки сил.

— То все листівка! Продавчиня дала мені ту листівку й розповіла гарну казочку про різдвяну магію, яка зробить так, аби чоловік, якому я її подарую, у мене закохався. Я, звичайно, ж не повірила. А ти… От і маємо.

Дівчині було жаль. Справді жаль. Те, що другові довелося відчути, було навіяним магією і тепер точно залишило його розгубленим.

— Почуваюся дурнем…

Так хотілося його обійняти, та тепер це було б недоречно. Чи ні? Вони ж дружать із першого класу й завжди були дуже близькими! А тепер між ними ніби кілометри пролягли.

— Слухай, пробач мені. Я взагалі не знаю нащо дала тобі ту листівку…

— Не знаєш?

Марк зробився ще сумнішим. Агата не памʼятала його таким мовчазним. Хіба що коли вони удвох випили пляшку колекційного вина його батька й отримували прочуханки. Та навіть тоді його понурі плечі не тягнулися так додолу.

І що йому сказати? Та друг сказав за неї:

— Ну коли дізнаєшся, то зателефонуй.

Марк залишив на лавці повний стаканчик чаю, що швидко захолов. Так швидко, як і кров у жилах дівчини, яка несла поживні речовини до серця. Бо чого ж воно тоді на мить зупинилося, а тоді занило так, ніби йому чогось бракує. Може, кисню?

Квартира зустріла холодом порожніх кімнат. Схоже, без балаканини Марка їй не зігрітися! Ну чому все так… по-дурному? Вони могли б зараз разом дивитися новорічні мультики, пити глінтвейн й обʼїдатися попкорном, солодощами й мандаринами. Натомість доведеться цідити холодне вино й гризти себе сумнівами. Повний… абзац!