Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

В пеклі було гаряче як ніколи. Старші чорти гарячково носилися та віддавали розпорядження, щодо підготовки до зустрічі новоприбулого грішника, на якого усі так довго чекали.
Менші чорти гримали на чортенят, а ті відповідно підсмалювали батогами грішників. Робота кипіла.
До пекла навіть спустився Сам Господь та здалеку нервово смалячи цигарки одну за одною, стояв поруч із Сатаною і щось гарячково доводив.
— Та не маю прав я Господи влаштувати більшого пекла ніж є — виправдовувався Сатана.
— Віднині я даю тобі це право, дій — зауважив Бог. — Зроби справжнє Пекло, а не зону відпочинку. 
— Так Господи, я виконаю Твою Волю. — пробурмотів Сатана схиливши голову.
— Нескінченні тортури, всеїдний вселенський вічний біль — що ще? Думай! Ти тут у нас майстер жахіття, я лише архітектор цього світу.
— Повір Господи, — розводячи руки зауважив Сатана — я й так на межі.
— Так перейди ці кляті межі! — гаркнув Господь Бог так, що пекло здригнулося від тієї вибухової хвилі. Чани з розплавленим радіоактивним ураном попереверталися, обпікаючи вже й самих чортів та чортенят. — Рознесу до бісу увесь цей світ та не матиму більше клопоту з цими людьми.
— Чекай Господи, чекай — не поспішай. — Сатана кинувся заспокоювати Бога, — Я маю певні ідеї. 
Далі Сатана почав нашіптувати Богу на вухо свій задум. Господь розплився в блаженній посмішці.
— Давай, дій! Покличеш мене коли пуйлушу прийматимеш, — заявив Бог та вдоволено потираючи руки вознісся.

Згори донизу спускалося перелякане чмовидло.
Господь нетерпляче тупцяв на місці.
— Сам? — люто зиркнув до Сатани.
— Так Господи. Власною персоною — пуйлуша. Не копії, не двійники — їх усіх ми вже переловили та помістили поверхом вище — геть усіх. 
— Гарантії? Свита?
— 100500 відсоткові — це пуйлуша. Я особисто за ним підіймався на поверхню. Перевіряв надретельно. Помилки жодної. І так — весь склад тут — в Пеклі, жодної чмоні назовні, всі у нас. — гордо заявив Сатана.
Господь подивився Сатані уважно в очі, та так, що того наскрізь пройняло дрижаками:
— Я тебе прошу як Сина...
— Так Господи, — побілівши з яскраво бурякового до кольору блакитного карлика, відповів правитель Пекла.

Бездушна оболонка пуйлуші тряслася зі страху. Якби воно мало тіло, то, мабуть, вже й обпудилося. 
Господь зиркнув на Сатану.
Клацнули пальці та пуйлушу розмазало в чорній дірі по кожному атому.
— Ти впевнений, що кожен кварк цієї нікчеми відчуватиме тотальне вічне пекло? 
— Так Отче, вся ця множина пуйлуші відчує усі страждання, що воно принесло у Твій світ. В цьому новому котлі час зупинився. Чистісіньке Абсолютне Пекло. — правитель Пекла пишався собою.
— Краса... — Всевишній блаженно посміхався...

— Отче, — тихо звернувся до Господа Сатана, — Ти ж міг би й раніше пуйлушу віддати мені. Чом Ти зволікав?
— Заради такого непотреба спускати Сина з небес то занадто. Людство довго терпіло його — мабуть, це їх влаштовувало.