Читати книгу - "Правила гри, Alana Nesta"

Сьогодні я на дівич-вечір, так як моя подруга виходить заміж. Тільки він не той, (класичний), що з морем випивки та стриптизерами, а той, що з морем випивки та грою «правда чи дія».

Правду я сказати не могла, тому вибрала дію. І ці, ці, що звуться моїми подругами, загадали мені спокусити чоловіка.

- Чому усі навкруги, як тільки вийдуть заміж починають шукати пару для свої близьких, які не заміжні? – це було риторичне питання на яке мені ніхто так і не дав відповіді оскільки вони в напівтемряві клубу вдивлялись в чоловіків та перебирали кандидатури запивавши, це все  «дайкірі».

Нарешті Ніка сказала. - Ось того. - І вказала рукою на незнайомця, що сидів з  компанією, у глибині зали.

Він тримав у руках склянку і здавався стороннім у цьому залі, наче його раптово перенесли сюди з прийому в Букінгемському палаці.

У нього було таке незвичайне обличчя, особливо вилиці, вони були настільки гострі, що мені раптом згадалася фраза з безглуздого роману, щось на зразок, «його вилицями можна різати вени, немов би ножом». Далі мій погляд перемістився вниз, він був худорлявий, але коли піднімав склянку, відпиваючи, на руці бугрилися м'язи.

І хоч одягнений він був у джинси, футболку та блейзер із підіткнутими по лікті рукавами, але від нього все одно віяло чимось аристократичним. Я продовжувала з цікавістю розглядати його, міркуючи, що така людина забула тут.

Коли я вдосталь надивилася і вже хотіла відвернутися, щоб відмовитися від витівки подруг, то побачила, що він теж розглядає мене.

І впіймавши мій погляд, відсалютувавши склянкою. Я, трохи розгубилася й почервоніла, мені чомусь  перестало вистачати повітря.

- Я зараз повернуся. - Піднявшись, сказала я подругам і пішла в бік туалету, але помітивши відчинене вікно, я підійшла до нього і вдихнула свіже повітря на повні груди.

Кінець