Читати книгу - "Нотатки Софі , Rou Elly"

Вихідні

Вчора, якщо чесно, то дивно, але нічого не було. Прям звичайний день середньо статичної школярки: просто уроки, без ніякого знущання чи не обґрунтованої критики.

 Весь час у школі виникало дивне, невідоме почуття неповноцінності. Ніііі, в мене немає комплексу жертви, типу коли людина сумує, або почуває себе непевно через те, що їй не причиняють морального чи фізичного тиску. Навпаки в мене виникали думки про те, що подіяло, і дійсно потрібно було раніше з мамою ділитися своїми переживання та справами, які виникають у школі.

В дома теж все було більш-менш. Більш-менш, бо я себе почуваю нікому не потрібною. Мати запитала як там в школі, чи зробила я домашні завдання, і «чи принцеса не збирається мити посуд сьогодні», більш нічого, про мій емоційний стан ніхто нічого не запитує, бо в них є справи більш важливіші - вони самі. Може це говорить мій егоїзм, але вони мене люблять, я не знаю, навіщо потрібно було мене народжувати, зробили би аборт, і все. Навіщо так знущатися над власною дитиною. Дитина має відчувати любов і підтримку своєї родити, а не бездушне відношення… Я НІКОЛИ не чула, що вони мене люблять, пишаються мною, що я гарна в них, ніхто не обіймає мене просто так…. Тільки бачу їх  зажимання, чи як батько маму по жопі хляскає, то так бридко, чому я маю то бачити, навіщо так робити при дитині, якій вже 15. І вона знає що таке секс, фу, я не хочу про то думати, тим паче, вони мене вже травмували, коли я була зовсім маленькою, і та картина досі перед очима, і на майбутнє скажу, що то на довго зі мною буде, але трішки пізніше розповім, бо то дуже тяжка тема.