Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Після морозива був лимонад. І прогулянка косою, на якій знаходився пляж, де ми познайомились. Ми йшли в бік міста й говорили. Нашими темами були переважно дрібнички. Підприємницька діяльність місцевих жителів у літній час; яким ми відчуваємо смак літа; чи бували у дитячих таборах у дитинстві. Питання ставив здебільшого я й робив це без певної мети. Просто мені сподобалось слухати голос мого персонального дива.

Проте, навіть та несуттєва інформація, котру я дізнався з вуст янголя, в якийсь момент стала тим важілем, котрий посилив мою симпатію до красуні. Анжеліка розповідала про деякі свої бажання, наприклад, колись побачити Париж; одного разу прокинутися серед пелюстків троянд, розкиданих ліжком; поплавати на спині дельфіна або черепахи; все літо провести біля моря. Слухаючи про все це, в мені наростав щирий та безкорисний намір здійснити хоча б один пункт із можливих її бажань. Поряд із цією дівчиною я несвідомо усміхався й за це я був їй вдячним.

А потім вона спитала, чому я питаю все це й взагалі чому я познайомився з нею? Почала теж розпитувати мене, бажаючи дізнатись якомога більше детальної інформації, до прикладу, звідки я, чим займаюсь, які маю цілі на це життя. Я відказував коротко. Мовляв, родом із Харківської області, навчався у Харкові, але живу у Львові. Вчителюю у школі, навчаю географії дітлахів. Маю ціль бути гідною людиною. Мені не хотілось багато розмовляти про себе. Більше я хотів дізнатись її. Янгольська дівчинка в якийсь момент стала мені плацебом. Та про це я їй не сказав. Натомість серед моїх слів були інші:

— Ти напрочуд вродлива. Інколи мені здається, що ти мені ввижаєшся. Я й заговорив до тебе, бажаючи перевірити, чи не мариво ти... І мені цікаво дізнатися, яке життя у такого ангела.

Анжеліка сміялася.

— Ангел? Це через ім'я?

— Ні. Через те, що ти даруєш мені крила...

Я не одразу зрозумів, що насправді сказав, однак це було щиро. Хоч я й не петрав, який з цього спілкування мені зиск і яка його мета, проте я потребував чогось, а радше, когось такого, на що мені можна було б відволіктись, щоб не загрузнути в думках про свої наставлені роги. І так вийшло, що цим відволікаючим моментом стало янголя. Поряд із нею я відчував радість життя.

А потім сталося те, що й роблять янголи. Я вкотре замилувався нею, подумки, на справді, провівши паралель із нею та своєю дружиною, яка й на десяту частку не мала краси цієї дівчини, а вона... А вона мене поцілувала.

Щоправда, у щічку.

Поцілунок був чуттєвим. Вона наче дим, ніжним доторком зачепила мене своїми вустами й віддалилась одразу... Напевно, моє спантеличення її налякало.

— Вибач. Я гадала, що ти заграєш до мене. Знаю, що ти тут ненадовго. Я теж не місцева. Погостюю у сестри з чоловіком із місяць і назад повернуся у своє душне Запоріжжя, — раптово заторохкотіла красуня, вибачаючись і червоніючи. — Якщо хочеш, то можемо не зважати на це все. Нічого ж такого не сталося, чи не так? Просто... Ти теж мені сподобався. З тобою легко, а мені вкрай рідко щастить на таких людей. Я знаю, що я гарна, але це не моя заслуга, а природи та генетики. Я мало доклала до цього зусиль. Але люди часто сприймають мене, як блискучу обгортку, з якою нема про що говорити, бо вважають, що я порожня всередині, адже доглядаю лише за своєю оболонкою, а не за душею, або ж бояться до мене підступитися, бо думають, що не гідні мене... Якщо чесно, то саме так оцінюють мене більшість чоловіків. І, подумати тільки, але через у мене проблеми в особистому житті.

Відвертість промовленого Анжелікою мене збентежила. Я не вважав себе ніколи сміливцем або підкорювачем жінок, але робити компліменти прекрасним представницям цього світу був добре навчений. Мене виховувала тільки мама, оскільки батько помер, коли я ще не народився. Не рідко їй зі мною допомагала її матір і старша сестра. А згодом я продовжив жити у жіночому царстві, розпочавши роботу у школі, де основна кількість вчителів — це жінки, й створивши свою власну сім'ю, до складу якої входили дружина, донька та кішка Марсі. Постійно перебуваючи серед квітучих і перебірливих дівчаток, говорити компліменти стало звичкою. Ймовірно, саме тому я й заговорив до Анжеліки, не стримавши враження своєї зачарованості нею.

Про те, як сприйме ангельська дівчина мої вислови, я й не думав. І саме тої хвилини втямив, що її потягнуло до мене так само як і мене до неї. Причиною нашого зближення була незбагненна сила тяжіння, якій піддаєшся не замислюючись над своїми діями.

Несподівана думка вийшла на перше місце серед інших. А що, як?..

— Чому ти думаєш, що я схочу забути про все це? А якщо я навпаки бажаю взяти від нашого спілкування набагато більше, ніж просто прогулянка узбережжям? — наважився я на рішучий крок.

— Що, до прикладу? — засоромилась зеленоока, вочевидь, подумавши, що я натякаю так одразу вже й на щось вульгарне.

— Я бажаю взяти твій... — загадково протягнув я. — Твій номер телефону, — усміхнувся, розуміючи необхідність внести корективи у свої плани.