Читати книгу - "Тригер, Іванна Желізна, Zhelizna"

Кімната має мінімалістичний дизайн: білі стіни, металевий стіл у центрі, два стільці. Атмосфера стерильна, холодна, схожа на операційну. Проти двох протилежних стін розташовані двері. Над кожними дверима – цифрові дисплеї, які вмикаються одночасно, відображаючи час 10:00. Відлік починається, щойно ми входимо у кімнату.

На столі інструкція. 

Двері праворуч — ведуть до виходу одного учасника. Той, хто проходить через ці двері, залишає кімнату, але другий залишається закритим у часі до завершення гри.

Двері ліворуч — дають можливість обом учасникам руху далі в гру. Але активація цього виходу запускає складний сценарій випробувань, які стають більш значущими фізично, морально або психологічно.

“Один вихід веде до індивідуального порятунку. Другий – до спільної мети, але із ризиком для обох. Час спливає. Вибір за вами.”

Я роздивлявся обидві парі дверей, відчуваючи, як мозок автоматично вибудовувати логічні варіанти. Праворуч – індивідуальний вихід. Ліворуч – спільний ризик. Час на екрані миготів, нагадуючи, що кожна секунда зараз стає більшою, ніж звичайно.

Ковзнув поглядом у бік Айві. Вона стояла, трохи обхопивши себе руками, і дивилася на двері, ніби намагалася прочитати щось, чого там не було.

— Що думаєш? — запитав я, хоча й знав, що розраховувати на щось аналітичне з її боку марно.

Айві повернула голову до мене. Очі її виглядали тривожними, але не розгубленими.

— Виходить, один із нас може вибрати свій шлях, — сказала вона, наче повторюючи очевидне. — Але це означає, що інший тут залишиться?

Я кивнув.

— Так. Або ми обоє йдемо разом через інші двері. І, швидше за все, потрапляємо в ще більші проблеми.

Айві мовчала, опустивши погляд. Я побачив, як вона несвідомо кусає нижню губу. Її поведінка здавалась мені якоюсь наївною. Чому це взагалі проблема? Вибір очевидний.

— Думаю, краще піти разом, — нарешті сказала дівчина. Її голос був тихим, але впевненим. Я ледве втримався від саркастичної посмішки.

— І підставити себе під ризик? Що, якщо цей ризик нас знищити?

Айві повернулася до мене. Її блакитні очі виглядали так, ніби вона намагалася прочитати щось у мені, але це викликало лише роздратування.

— Якщо я піду одна, — почала вона, — це буде зрадою, чи не так?

— Це буде логічним рішенням, — відповів я холодно.

***

Слова Ейрі були чіткими, холодними, але я не могла з ними погодитися. Як можна просто залишити когось тут? Мене. Його. Це було неправильно.

Я дивилася на нього, на його напружене обличчя, на зосереджений погляд, який так і прагне вирішити це завдання максимально вигідно для себе. Але чомусь у цьому я бачила не силу, а якусь слабкість.

— Логічним, але не людяним.

— Ти думаєш, що хтось за дверима нагородить нас за людяність? — кинув він, не відриваючи погляду від дисплея. — Це гра. Не плутай її з реальністю.

Слова вдарили по мені, але я зробила крок уперед, зупинившись ближче до столу. Моє серце калатало, і я знала, що час спливає.

Дивлячись на нього, я сказала:

— Реальність така, яку ми робимо самі.

І перш ніж він встиг відповісти чи зупинити мене, я підійшла до дверей ліворуч і натиснула на ручку.

***

 Айві рухалася швидко, занадто швидко. Мої губи стиснулися в тонку лінію, коли я побачив, як вона відкриває двері ліворуч.

— Ти навіть не подумала! — гаркнув я, роблячи крок до неї.

— Я подумала, — відповіла вона тихо. — Ми йдемо разом.

Її слово звучало як виклик, як безглузда впертість, яка йде всупереч усьому, що я вважав правильним. Але гірше за це було те, що я бачив у неї очах щось інше. Щось, що мене зачепило.

Айві вірила в це.

Це злило мене. Злило, бо я не розумів, як можна бути настільки наївним. Але водночас я не міг не відчути, що її віра у спільний шлях якось вплинула на мене.

— Ти не знаєш, до чого це призведе, — сказав я, роблячи крок уперед.

— А ти знаєш? — її голос був рівним, але я чув у ньому щось інше. Тихий виклик.

Я застиг на секунду, а потім кивнув.

— Добре. Але якщо це буде катастрофа, ти будеш винною.

Айві не відповіла. Просто взялася за дверну ручку і відкрила їх до кінця. Коли ми увійшли в нову кімнату, двері за нами зачинилися з гучним клацанням. Світло згасло, і на стіні перед нами засвітився напис:

«Випробування довіри почалося».

Мені хотілося щось сказати, але я лише глибоко вдихнув. Ця гра щойно перейшла на інший рівень.

P.S. Якщо вам цікаво, що це за випробування, будь ласка, поставте сердечко на книзі. Мені буде буде надзвичайно пиємно❤️