Читати книгу - "Флористка, Viter"

Зоряна вийшла з відділку рівно через дві години після того, як її туди привезли. Артем не мав достатньо доказів, щоб її затримати, а вона не мала бажання затримуватись у приміщенні, де її розглядали як підозрювану.

Вона поправила пальто й уже збиралася піти, коли почула знайомий голос:

— Вас підвезти?

Вона обернулася. Артем стояв біля свого автомобіля, засунувши руки в кишені. Його погляд був напруженим, але в ньому вже не було тієї відкритої підозри, що раніше.

— Ви ж не довіряєте мені, — нагадала вона.

— Довіра — це розкіш. А от співпраця — необхідність, — спокійно відповів він.

Зоряна на мить задумалася. Вона не хотіла працювати з поліцією. Це було ризиковано. Але часу обмаль, а Марина могла бути в небезпеці.

Вона мовчки відчинила дверцята машини й сіла.

— Куди їдемо? — запитав він.

— На квартиру Марини. Можливо, там є підказки.

Артем кивнув і завів двигун.

Квартира Марини була невеликою, але затишною. На кухні стояла чашка з недопитим чаєм, у коридорі валялися кросівки, а на столі залишився відкритий ноутбук.

— Нічого не виглядає підозріло, — сказав Артем, оглядаючи кімнату.

— Саме це і підозріло, — пробурмотіла Зоряна.

Вона відкрила шафу. Усі речі на місці. Жодних ознак поспіху або того, що Марина планувала кудись поїхати.

— Вона не зникла добровільно, — тихо сказала вона.

Артем сів за стіл і відкрив ноутбук.

— Пароль.

Зоряна нахмурилася.

— Спробуйте "Lily2023".

Пароль підійшов.

Артем здивовано глянув на неї.

— Серйозно?

— Це її улюблена квітка, — відповіла Зоряна.

На екрані з’явився робочий стіл. Артем відкрив останні файли.

— Тут щось є, — сказав він, показуючи документ із назвою "Люди Коржа".

Зоряна відчула, як у неї похололо в грудях.

— Данило Корж, — промовила вона.

— Ви його знаєте?

— Не так, як хотілося б, — сухо відповіла вона.

Артем нахилився ближче.

— Що він за людина?

— Небезпечна.

Вони перезирнулися.

— Здається, ми знайшли першу зачіпку, — сказав Артем.

— І першу справжню загрозу, — додала Зоряна.