Читати книгу - "Флористка, Viter"

— Данило Корж — кримінальний авторитет. Колись займався контрабандою зброї, потім переключився на наркотики. Дуже обережний, працює через підставних осіб, рідко з’являється в полі зору правоохоронців, — сказала Зоряна, не відводячи погляду від екрану ноутбука.

Артем насупився.

— І чому Марина цікавилася ним?

— Ось це і треба з’ясувати, — відповіла вона, згортаючи документ.

Він задумливо потер підборіддя.

— Якщо вона дізналася щось зайве, то це пояснює її зникнення.

— Але як вона взагалі могла на нього натрапити? Вона ж не журналістка, не детектив…

— Ви впевнені, що знали її достатньо добре?

Зоряна напружилася. Вона звикла довіряти Марині. Але чи розповідала та їй усе?

— У нас не було секретів, — тихо відповіла вона.

Артем скептично хмикнув.

— У всіх є секрети.

Їхньою наступною зупинкою став нічний клуб "Бастіон", відомий тим, що належав людям Коржа. Якщо Марина цікавилася ним, то, можливо, була тут.

Перед входом стояли охоронці, і Артем, з його поліційним виглядом, явно не вписувався у місцеву публіку.

— Вас одразу запам’ятають, — помітила Зоряна.

— Зате мене боятимуться.

— Нам потрібно зайти тихо, а не влаштовувати допит у стилі "карного розшуку".

— І що ви пропонуєте?

Вона усміхнулася і, не відповідаючи, попрямувала до дверей. Охоронці уважно її оглянули, але, побачивши впевнений вигляд і дорогу сукню, пропустили без питань.

Артем мимоволі здивувався її вмінню зливатися з будь-яким середовищем.

— Ви що, спеціаліст із перевтілень?

— Просто знаю, як працює цей світ, — відповіла вона, кидаючи погляд у бік бару.

Вони підійшли до бармена.

— Шукаємо одну дівчину. Марина Савчук.

Бармен стримано подивився на них.

— Не знаю такої.

— Давайте спростимо. Ми знаємо, що вона була тут. Нам потрібна правда, а не проблеми, — Артем поклав на бар значну суму грошей.

Бармен зітхнув.

— Вона справді заходила кілька разів. Казала, що шукає когось. Потім стала занадто цікавою, і її попросили більше не приходити.

— Хто попросив?

— Охоронець на ім’я Рижий.

Зоряна й Артем перезирнулися.

— Де його знайти?

Бармен кивнув у бік VIP-зони.

— Якщо вам дороге ваше життя, я б туди не ліз.

Артем усміхнувся.

— Ми обережно.

Коли вони підійшли до VIP-зони, Артем обережно відкрив двері. Усередині сидів кремезний чоловік із рудим волоссям і кількома шрамами на обличчі.

— Гості? — здивовано підняв брови Рижий.

— У нас пара питань, — Артем сів навпроти, не відводячи погляду.

— Якщо це про Марину, то я тут ні при чому, — одразу заявив Рижий.

— Тоді ви знаєте, що з нею сталося, — спокійно сказала Зоряна.

Чоловік спохмурнів.

— Вона сунула ніс не туди. Я їй сказав забути про все, що вона дізналася.

— І що вона дізналася?

Рижий нервово ковтнув.

— Я не знаю всіх деталей. Але вона щось винюхала про Коржа. І це було достатньо серйозно, щоб її змусили зникнути.

Зоряна відчула, як усередині стискається тривога.

— Вона жива?

Рижий відвів погляд.

— Сподівайтеся, що так. Але якщо Корж вирішив, що вона загроза…

Артем стиснув кулаки.

— Де його знайти?

Рижий похитав головою.

— Це самогубство.

— Відповідь не приймається, — сказав Артем, нахилившись ближче.

Рижий зітхнув.

— Є одне місце…

Він написав адресу на серветці й передав Артему.

— Якщо ви туди підете, будьте обережні. Корж не любить непроханих гостей.

Зоряна й Артем перезирнулися.

Тепер вони знали, де шукати Марину. Але чи встигнуть вони?