Читати книгу - "Sector C, Sancho Pansa"

Даша посміхнулася і повернулася до своїх подруг, але в глибині душі щось залишалося незрозумілим і тривожним. Та вона не сказала нічого, вирішивши, що це просто її перший день вдома, і не треба забивати голову дрібними переживаннями.

    Тим часом, поки в Полтаві веселощі тривали, а сміх друзів лунав, в іншому куточку Європи, в Кошице, вже була зовсім інша атмосфера. Свіже весняне повітря струменіло через вузькі вулички, а світло пізнього післяобіднього сонця лягало на асфальт, підсвічуючи кожну деталь старовинного міста. Тут, серед метушні і спокійної весняної погоди, одна людина вирізнялася серед натовпу — щиро посміхаючись, високий, з русим волоссям і голубими очима. Його постава, впевнена і спокійна, привертала до себе погляди, навіть не намагаючись цього. Кроки звучали ритмічно, як у того, хто звик до викликів і не боїться їх приймати. Він зайшов у спортивний зал, де шумні звуки важких гантелей і тренажерів змішувались з ритмічною музикою. Виступаючи відомим тут серед спортсменів, хлопець підійшов до свого знайомого, розмовляючи з ним на звичні теми: тренування, плани на вихідні, чи не треба десь разом вирушити. Його голос звучав спокійно, але впевнено, а погляд був завжди спокійний і трохи мрійливий. Руки, підняті для нового сету, виглядали потужно — м’язи, чітко обрисовані, рухались під кожним повтором, нагадуючи, що тренування для нього не просто спосіб залишатися у формі, а стиль життя. Високий, з чітко виділеними плечами і міцними руками, його тіло виглядало гармонійно, підтягнуте і сильне. Руки підтягнуті, груди масивні, а спина була ідеально витягнута. Як би не здавалось, кожен рух, кожен повтор відчувався в ньому, наче він був частиною чогось великого — й сам тренування, і власна внутрішня сила, що виявлялася навіть у дрібницях. Протягом тренування, з кожним потягом штанги, його мускулатура ставала чіткішою, ніби відчуваючи важкість кожного нового навантаження. Після завершення серії вправ він спокійно спустився з тренажера, підійшов до роздягальні, де потім дійшов до звичного місця, залишаючи безтурботну хмару поту навколо себе. Хлопець знову почав згадувати навчання в університеті, яке ще досі не скінчилось, воно було не складне, але нудне, він не залишав спорт і тому тримав себе в формі, звісно він мав мало знайомих, але не таких як в Україні. Посміхаючись він почав згадувати рідне місто і село, з думкою що скоро зможе приїхати і зустрітися з своїми друзями знову. Згадавши грані моменти, з їхніх пригод, він відкрив свою спортивну сумку, одразу ж його погляд впав на телефон. На екрані мигнуло повідомлення — текст був чітким і коротким: “Саша, потрібно поговорити.” З дивним почуттям тривоги, він на мить замислився, але не поспішав відкривати повідомлення, вирішивши спочатку прийти до тями після тренування. Тільки після того, як він прийшов до дзеркала і витер піт з чола, він відкрив телефон і почав прочитувати повідомлення.