Читати книгу - "На вершині , Коля Козак"

Кайден падав у темряву. Його тіло вдарялося об гостре каміння, кожен удар віддавався пронизливим болем. Свідомість згасала, але перед тим, як усе зникло, він відчув різкий, страшний біль у нозі – немов кістка тріснула навпіл.

Темрява. Тиша. Порожнеча.

Десь далеко…

— Він ще живий?

— Ледь. Він розбитий. Нога – точно зламана.

— Його треба лікувати, інакше не виживе.

Кайден відкрив очі. Все було розмите, голоси звучали ніби крізь воду. Над ним нахилилися якісь люди – пастухи, що знайшли його біля підніжжя гори.

— Де я? – прошепотів він, ледве ворушачи губами.

— Ти впав, тебе знайшли тут внизу, – відповів один із чоловіків. – Ми перенесли тебе до села. Але ти дуже погано виглядаєш.

Кайден спробував піднятися, але різкий біль пронизав усе тіло, змушуючи його закричати. Нога була немов не його, кожен вдих болів у грудях.

— Спокійно, – хтось притиснув його назад на імпровізоване ліжко. – Тобі не можна рухатися.

Його очі сфокусувалися на чоловіку, який говорив. Це був старий лікар села.

— Ми зробили, що могли. Але тобі потрібне справжнє лікування… А це дорого.

Кайден відчув, як холод пробирає його до кісток.

Грошей у нього не було. Його майстерня – втрачена. Робота – зруйнована. Сайрен зробив усе, щоб він опинився в безвиході.

— Скільки потрібно? – ледве вимовив він.

Лікар похитав головою.

— Більше, ніж ти зараз маєш. Якщо ти не знайдеш спосіб заплатити… твоя нога може не зцілитися. І ти більше ніколи не зможеш піднятися на гору.

Ці слова вдарили по Кайдену сильніше за всі травми.

«Ніколи не зможу піднятися?»

Ні. Він не дозволить цьому статися.

Але як?

Кайден лежав у холодному темному приміщенні, відчуваючи, як його тіло слабшає, а думки стають розмитими. Болісна безвихідь стискала його, мов залізні лещата.

Здавалося, що виходу немає.

Але тоді, у самому вирі болю і темряви, в нього з’явилася ідея.

Він знайде спосіб. Він не здасться.