Читати книгу - "На вершині , Коля Козак"

Кайден лежав у темному, сирому приміщенні, вкритий тонкою ковдрою. Біль розривав його тіло, але ще сильніше боліло щось усередині – його мрії, його віра, його надія.

Село, куди його принесли, було бідним. Лікарі зробили, що могли – наклали примітивну шину, дали якісь трави, але цього було недостатньо. Його нога залишалася нерухомою. Кожного дня він бачив, як життя йде далі, а він залишається тут – безпорадний, слабкий, ніким не потрібний.

Йому не було на кого розраховувати.

Найгірше було те, що він почав розуміти – можливо, він дійсно ніколи не повернеться на вершину.

— Ти мусиш прийняти це, – сказав старий лікар, сідаючи біля нього. – Не кожен може досягти того, про що мріє.

Кайден мовчав.

— Іноді життя не дає другого шансу, хлопче, – продовжував лікар. – Ти мусиш навчитися жити з цим.

Кайден відвернув голову до стіни.

Жити з цим? Як він може жити, знаючи, що був так близько і все втратив?

Кожного дня він бачив, як інші люди працюють, рухаються вперед. Його світ зупинився.

Одного разу він почув, як діти бігали за вікном, сміючись. Вони грали в якусь гру, уявляючи себе великими мандрівниками.

— Я підкорю вершину! – закричав один.

— А я стану найкращим майстром у світі! – відповів інший.

Ці слова врізалися в серце, наче лезо.

Кайден заплющив очі.

Колись він теж так казав.

Колись він теж вірив.

Але тепер…

Сльози текли по його щоках, і він не міг їх зупинити.

Він був зламаний.

Він більше не вірив.

Він більше не був Кайденом, який мріяв про вершину.

Лише тінь того, ким був колись.