Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

— Фейт! Що ти тут робиш?!

Переді мною стояла Фейт — кароока і смуглява дівчина мого віку, з довгим чорним волоссям зібранним в високу косу та в звичайному зручному бойовому одязі. Що ж, її леді не так переймалась тим, «що про неї подумають люди».

Ми з Фейт разом навчались в Академії і разом пройшли весь шлях: від вступного відбору до випускних екзаменів та практики. Наскільки я знала, її розподілили в якусь прикордонну провінцію, тому вже два роки ми не бачились. Коли ми вчились, я ніколи не чула її кроків. Висока, тонка і граційна — вона рухалась як кішка і вела себе подібно. 

— Що я тут роблю? — Фейт розсміялась. — Працюю, крихітка. Допускаю, що ти теж. Це твоя рибка сьогодні вискакує з дівоцтва?

Я хижо посміхнулась. Скучила за цими пестливими мовними зворотами подруги.

— Моя. Цікаво, яку ванну в палаці я прийму першою — з лавандовими чи трояндовими маслами?

Ми знову синхронно засміялись, варто мені було згадати потенційне життя з Мірабель в королівському палаці. Відверто кажучи, я намагалась про це не думати.

— Слухай, крихітко. —  Фейт прищурилась та уважно подивилась кудись мені за спину. — Я, звісно, хотіла б думати, що це з мене Калеб Рейнар весь вечір не спускає очей, але він дивився сюди і до того, як я підійшла. То розкажеш, що ти вже наробила?

По шиї пробігли мурашки. Весь вечір я відчувала, ніби за мною хтось стежить, але я і не думала піднімати голову на балкон, де стояли Мечі — гості принца.

Я різко повернулась і зустрілась поглядом з холодними очима кольору срібла. Він не зашарівся, коли я подивилась на нього — лише ще більше нахмурив брови і продовжував пронизувати мене поглядом. Я неначе відчула подих холодного вітру на голій спині — або окунулась в крижану воду.

Я так і думала, що мій жарт був зайвим. Тепер командувач запамʼятав мене і точить зуб.

— Подруго, ти ж знаєш правило — не можна обертатись на хлопців, коли ми про них говоримо!

— Я невдало пожартувала, —  проковтнула уявну слину і розірвала зоровий контакт з Калебом — так ось, як його звати. —  Сказала, що якщо він не хоче кровопролиття, то мав би займатись балетом, а не війною.

Фейт пирскнула та приклала до рота кулак.

— Я би не назвала це невдалим жартом. Але точно не тій людині.

— Він хоче мене придушити.

Фейт розсміялась — на цей раз голосніше, привертаючи до нас обурливі погляди знаті.

— О так, він хоче тебе придушити.

Я закотила очі і, на подив для себе, почервоніла. Історії про інтимні звʼязки між Мечами і Щитами… та що ж гріха таїти — між Мечами і будь-якою жінкою Ельдана —  це не секрет. Чоловіки, що живуть війною, не можуть не хотіти мати багато жінок. Жінки ж, наче ті метелики на світло, летять до гарних і харизматичних воїнів, варто тільки поманити пальчиком. Ходять чутки, що Меч не може носити Аркан, поки не звабить хоча б одну воїтельку.

Звісно, коли вони зустрічають ту саму Зірку, то все міняється. Зірки — жінки для кохання, Щити — для одноразових забавок. І не варто тішити себе ілюзіями. Однак…

Я швидко піймала себе на абсурдній думці, але тут же її відігнала.

— Що ти маєш на увазі — не тій людині?

Обличчя Фейт стало більш серйозним. Вона провела поглядом танцюючу пару і лише коли та віддалилась від нас, промовила:

— Його всі знають тут, в прикордонні. В столиці теж, звісно, але там спробуй запамʼятай всіх аристократів. Він новий командувач 3-го армійського корпусу Ельдану. Наймолодший генерал-лейтенант за останні років двісті. І його дуже поважають місцеві: вони постійно страждали від набігів теронійських диверсантів, розвідників. А тільки Рейнара поставили — все припинилось. Попередній, той що Кайзер, тільки пив і гуляв за державний кошт, а місцеві стражадали.

Я уважно слухала. Я чула уривки розмов про молодого генерала, але служба не дозволяла детально поринати в новини прикордонних регіонів.

— Що він зробив? — я знову кинула погляд на чоловіка в іншому кінці зали. Зараз він з посмішкою на обличчі дивився не на мене, а на зграйку сімнадцятилітніх Зірок у білих сукнях, що зʼюрбились неподалік від нього і гомоніли. Щось неприємно кольнуло.

— Легше сказати, чого не зробив. В чотирнадцять він втік з дому і пішов на війну в якості солдата, не сказавши нікому своє імʼя. Його, звісно, знайшли за місяць чи два, але він встиг… — Фейт запнулась і обережно подивилась мені в очі. —  Він командував відділенням у битві під Приріччям.

Я ще раз кинула погляд в сторону Калеба. В звичному кутку його не опинилось.

Битва під Приріччям — це найкривавіша битва останньої війни з Тероном. Загинуло тисячі солдатів і мирних жителів з обох сторін. Якщо в чотирнадцять в ньому вже розгледіли командувача — не дивно, що так швидко побудував успішну військову карʼєру.

 — Ну і потім його повернули в сімʼю, але через два роки він достроково зміг вступити в Королівську гвардію, потім їздив миротворцем в Крижані Вежі, потім командував загоном… 

— Я зрозуміла, —  перебила я Фейт. Його військова карʼєра заворожувала, але всередині мене піднялась хвилька заздрості: жінкам, навіть з Арканом, побудувати карʼєру в Ельдані було дуже важко.