Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Чарівні окуляри 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівні окуляри"

242
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівні окуляри" автора Всеволод Зіновійович Нестайко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 23
Перейти на сторінку:
раптом побачив мене і привітно усміхнувся:

– О! Здоров, Васю!

– А… а звідки ви знаєте, як мене звуть? – здивувався я.

– Ображаєш! Як це я можу не знати такого знаменитого сусіду?…

– Чим же я знаменитий?

– Сам знаєш! – підморгнув мені Дід Мороз.

– А-а… бо рудий.

– Не тільки!..

– А… а ви хто? Артист?

– Знову ображаєш!.. Не артист! Дід Мороз я! Не бачиш хіба?

– Ну, ви ж не справжній. І шапка з вати, і шуба марлева. І вуса й борода наклеєні. І ніс, щоки нафарбовані. І – в окулярах!.. Справжніх Дідів Морозів в окулярах не буває.

– А ти справжніх Дідів Морозів бачив коли-небудь?

– Н-ну… не бачив, – змушений був признатися я.

– А як не бачив, то чого мене ображаєш?… А окуляри в мене незвичайні!..

– Ча… чарівні?!

– Аякже!

Я завмер. Невже знову не Ромці, а мені попалися чарівні окуляри?… Як же він мене тепер визволить?!

– А що ви робите тут, у нашому підвалі, як ви справжній Дід Мороз? – спитав я.

– От бачиш – у кутку стоїть годинник. Він у мене теж чарівний, незвичайний. У ньому працюють Ковалі Щастя – брати-близнюки Майстер Тік і Майстер Та к – кують людям щасливий час, хвилинки-щастинки-золотинки… Дивись! – Дід Мороз змахнув рукою – і над циферблатом старовинного годинника враз розчинилися дверцята, і я побачив двох маленьких ковалів у червоних фартушках, що у такт маятнику цокали золотими молоточками по золотому ковадлу.

– Он! Як здорово! – вигукнув я.

– Жаль, що ти не чуєш, як вони співають. Бо в них дуже тоненькі голосочки. Ну нічого, я тобі за них заспіваю! – і Дід Мороз заспівав:

Ми – Щастя Ковалі,

Єдині на Землі!

Куєм щасливий час

Для всіх, для всіх для вас!

Тік-так! Тік-так!

Тік-так! Тік – так!

Тік-так! – і є хвилинка,

Щастинка-золотинка!..

Працюємо невтомно ми,

Щоб ви були щасливими…

Закінчивши співати. Дід Мороз сказав:

– От я ті щастинки-золотинки й розкладаю по новорічних подарунках, щоб діти були щасливими… Але найщасливіша хвилина буває тоді, коли ти зробив комусь добро таємно, так, щоб він не знав, хто це йому зробив. А коли це зробити перед Новим роком, то весь наступний рік буде для тебе щасливим… Але, я бачу, щось тебе бентежить, непокоїть… Що таке?

Я зітхнув і махнув рукою:

– Та!.. Ромка, мій друг, чекає у скверику на чарівні окуляри… А вони знову мені попалися.

– А нащо йому чарівні окуляри? – спитав Дід Мороз.

– Він мусить крізь них побачити мене і визволити… Бо хтось же замкнув двері підвалу. Він і вас тоді визволить…

– А він хороший хлопець?

– Лідер нашого класу. Хіба лідери бувають поганими хлопцями?

– Ну, тоді треба йому допомогти! – усміхнувся Дід Мороз. І враз я побачив, що окуляри з носа Діда Мороза зникли… І тут зазвучала гарна музика, і все попливло в мене перед очима… Скільки це тривало, я не пам’ятаю. Та раптом я почув голос Ромки, що кликав мене:

– Васю! Їжачку!.. Васю!..

Я кинувся до сходів і побачив у розчинених дверях підвалу Ромку. Він збіг до мене униз:

– О! Ти таки тут!.. От здорово!.. А я стояв у скверику, і раптом у мене на носі опинилися окуляри… І я побачив тебе в підвалі. І ще якогось Діда Мороза побачив.

– Ходімо, я тебе з ним познайомлю! Він з тринадцятої квартири! – вигукнув я.

Ми завернули за ріг у коридор підвалу… Двері комірчини тринадцятої квартири були замкнені. І на них висів великий золотавий замок.

– Тю! А де ж той Дід Мороз?! – здивовано спитав Ромка.

– І він же ніяк не міг прослизнути повз нас. А іншого виходу з підвалу нема, – сказав я.

– Не інакше, як у нас у тринадцятій квартирі оселився чарівник, – сказав Ромка.

Я розповів Ромці все про дивного Діда Мороза, про чарівний годинник з Ковалями Щастя, про хвилинки-щастинки-золотинки і про те, які хвилини бувають найщасливішими, особливо перед Новим роком…

– А що?! – вигукнув Ромка. – Давай для інтересу зробимо комусь несподіване таємне добро!

Ми думали-думали і придумали – засунули у рюкзак нашої першої красуні Ритки Скрипаль дві цукерищі «Гулівер» – від кожного по цукерищі. Вона ж так любить солодке!.. А ще засунули у рюкзак Льоні Кучеренку дві пачечки чипсів. Він їх теж страшенно любить, але нечасто може собі купити, позаяк батьки його не дуже круті, прямо скажемо.

Після отих чипсів Ромка сказав:

– Ти знаєш, а воно таки приємно – робить добро таємно!.. Ха-ха! Навіть у риму вийшло!..

Того ж дня ми намагалися законтактувати (або, як каже моя бабуся, «закомпанірувати») з дядечком з тринадцятої квартири. Але сусіди нам сказали, що він уже три дні перебуває в закордонному відрядженні у Сполучених Штатах Америки.

Хто ж тоді був у підвалі?

Дивина та й годі!

Пригода четверта

Двірничка-чарівничка

– Слухай, їжачку, – сказав якось Ромка. – Ми з тобою двоє дурнів! Йолопи ми з тобою!

– Чого це?! – пхикнув я. – Я себе дурнем не вважаю. І йолопом теж. І тебе не вважаю.

– А я вважаю! І себе, і тебе!

– На якій це підставі? – поцікавився я.

– На тій підставі, що тричі вже скористалися з чарівних окулярів і жодного разу не спробували затримати їх у себе!

– А як ми могли це зробити, коли вони весь час зникають?

– Ну, хоча б попросити! У того ж таки Діда Мороза! Або у тієї артистки Маргарити Степанівни! Вона ж добра. Шоколадки нам дала…

– Ну, ми ж їх шукали після того, але не знайшли, – зітхнув я.

– Погано шукали!.. Ти уявляєш, які можливості в нас були б, якби ми мали чарівні окуляри!

– Які?

Ромка глянув на мене, як на хворого:

– Чи ти придурюєшся, чи справді лопух?… Чарівні окуляри ж все-таки!.. Все бачать!.. Ми ж можемо у суперлото такий джек-пот зірвати! Мільйон, а то й більше!

– Ну, це ж… це ж нечесно!

– Та ну тебе! Мораліст знайшовся! Папа Римський!.. – Ромка почухав потилицю. – А… а скарб шукати – це ж чесно.

– Ну… чесно, – змушений був погодитись я.

– А ще… ми могли б злодіїв ловити. Це вже суперчесно!

– Але як же дістати ті окуляри?

– Попросити гарненько! Попросити! Кажу ж, вона добра, та артистка!

– Ну, де ж її шукати?! Де?! Ми ж майже всі подвір’я у районі обійшли!

– Сам же кажеш «майже»! А треба обійти всі-всі подвір’я! Заради чарівних окулярів я на все готовий!

Треба віддати Ромці належне – хлопець він упертий, настирливий. І самолюбний. Відступати не любить. Що й казати – справжній лідер…

І ми

1 ... 5 6 7 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівні окуляри», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівні окуляри"