Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Купальниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Купальниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Купальниця" автора Галина Костянтинівна Вдовіченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 66
Перейти на сторінку:
class="p">муть за те, аби ці дерева не рубали…

— Ви… еколог?

— Ні. Я менеджер з продажу… Очищувачі води продаю.

А ви що робите?

— Їду до брата, — і потягнулась за рушником.

Покопирсалась у бокових кишенях наплічника і вийшла

з купе. Сусід усміхнувся, розкрив газету. Помітив і її небажан-

ня розказувати про себе, і те, що вона вийшла з гаманцем у ру-

ках. А що було робити? Звідки вона знає, що за один і чого від

нього варто чекати.

Їй натомість сподобалось, як доброзичливо глянув цей мо-

лодик з темно-рудими вусами й чубом — і переключився на

своє. Тому вона першою повернулась до розмови, ще й пого-

дилась на його пропозицію випити чаю. З дорожньої, з вигля-

ду доволі пласкої валізи сусіда на стіл лягли маленький буха-

нець хліба в плівці з написом «Заварний», бринза в упаковці, паперові серветки та складаний ніж.

— Запрошую на вечерю. Я голодний як вовк!

Він тільки-но почав розкладати продукти на столику, як

Кароліна відчула, наскільки вона зголодніла.

— Оливки чи маслини? — запитав, накривши долонею на-

пис на ще одному пакунку з валізи. — Що більше любите?

— Оливки, — сказала вона навмання.

Він зрадів.

23

— І я!

На столик лягла яскрава упаковка.

— Я задумав: якщо в нас смаки співпадуть — ви дасте ме-

ні свій номер телефону.

Він зрізав вершечок пластикової упаковки, розкрив її — на

поверхні тьмяно блиснули вологі плоди, і Кароліна відчула

новий запах, від якого рот наповнився слиною.

Досконале тріо — хліб, ніжна бринза та оливки — не по-

требувало жодних доповнень. Деякий час їли мовчки.

— А якби я сказала — маслини? — запитала Кароліна.

— Тоді б я сказав собі: ну що ж, виходить — нема щас-

тя… — він сховав усмішку в паперову серветку, ніби торкнув-

ся лівого вуса.

Вона вже знала, що ніколи не забуде цієї вечері в купе, і цьо-

го відкриття, у якому не зізналася б нікому. Воно ж, без сум-

ніву, соромно, не знати смаку оливок до вісімнадцяти років.

А сусід її усе заохочував та припрошував: їжте, їжте, маємо

прикінчити ці запаси…

Супутника звали Павло. Він подав їй свою візитку — «Пав-

ло Панч» було написано на клаптику білого картону і назва

фірми, де він працює. Кароліні спало на думку, що в них спів-

звучні імена — Павло Панч, Кароліна Кужвій. Вони непогано

виглядають поруч. Він записав номер її телефону у свою мо-

білку, і тоді вона розповіла йому про те, звідки їде і куди.

Цьому Панчеві більше пасувало б прізвище Панич. Усі йо-

го рухи були вправними й неспішними. Їй подобався тембр

його голосу та іскорки доброзичливої іронії в уважних очах.

Дорослий чоловік, мабуть, ровесник її брата, поводився з нею, немов з дорослою жінкою. І вона від того відчувала себе впев-

неніше, і спину тримала рівніше, і сміялася стриманіше. Хо-

ча, здається, йому подобалось, коли вона голосно сміялась.

Акуратно, не замастивши пальців, він зібрав сміття у па-

кет з-під дорожньої постелі і вийшов, зронивши:

— Може, вам потрібно перевдягнутись…

24

Кароліна швидко постелила собі; скинувши джинси та боб-

ку, гулькнула під простирадло в колготах та футболці. Вона не

мала в що перевдягнутись. І відвернулась обличчям до стіни.

Він намагався не шуміти. Разом з ним до купе зайшла сві-

жість зубної пасти, легке шурхотіння тканини. Скинуті туф-

лі м’яко зіткнулись на підлозі. У купе зробилося темно.

— Добраніч, — пошепки сказав він.

Дивно було лежати із заплющеними очима на відстані ру-

ки від чоловіка, з яким познайомилась годину тому. Як то чу-

жі люди, що випадково опиняються поруч, ось так засина-

ють, удвох в купе, за зачиненими дверима?..

Прокинулась, коли хтось грюкнув у двері:

— Через сорок хвилин — Київ.

Щойно уві сні батько дивився на неї злим поглядом дядь-

ка з вокзалу. У залі очікування стояв, спираючись на дві па-

лички, але поруч із ним Кароліна бачила осики й горобини

і намагалась щось важливе пригадати про ці дерева. А при-

гадала — після стуку в двері — що вона в поїзді, у купе з Пан-

чем-Паничем, і провела рукою по стегну, перевіряючи, чи не

сповзло простирадло.

Чула, як Павло щось витягнув з валізи. Звук блискавки. Су-

хе клацання, шурхіт, щось впало. Павло смикнув двері раз, другий — на кілька секунд зайшло світло з коридору, і знову

стало темно. Джинси та бобка миттю опинились на Кароліні, вона ледве знайшла, де тут світло вмикається — і уважно

оглянула себе в дзеркалі. Очі ніколи не підмальовувала. Алер-

гія на туш одного разу на кілька годин змінила її обличчя так, що відштовхнула від декоративної косметики раз і назавжди.

Нібито все гаразд. Кілька рухів гребінцем по волоссю, воно

слухняно лягло на плечі — можна показуватись сусідові.

— Ви в метро чи як? — запитав свіжий та усміхнений Павло.

— Мене зустрінуть, — відповіла вона.

Попрощалась із ним на пероні, щойно зійшла з вагона. На-

вмисно уповільнила хід, щоб він не затримувався поруч. Його

25

реакція була такою ж, як учора, коли вона вийшла з купе з га-

манцем: він усміхнувся. І побажав їй хорошого дня.

Але брат не міг її зустріти. Його голос у мобілці звучав схви-

льовано: бери таксі, назвеш адресу, Марина гроші винесе.

— Я сама, — відповіла вона, — я на метро хочу покататися.

Він почав було пояснювати, як доїхати до станції метро

«Оболонь», а потім запропонував: почекай мене з годинку на

вокзалі, там «Макдональдс» поруч, як тільки зможу — одра-

зу приїду; а метро нікуди не втече, накатаєшся.

— Я сама доїду, — вперлася вона.

Їй спало на думку таке: якщо вона доїде до братової квар-

тири сама, все надалі складатиметься так само вдало, і Мари-

на добре сприйматиме непрохану гостю, і роботу вона зна-

йде. Он Павло вчора загадав про збіг смаків — і тепер має

номер її телефону. Хоча вона йому все одно не відмовила б.

Їй потрібне було невеличке випробування. Почекати бра-

та чи взяти таксі — ці варіанти їй зараз не підходили.

Метро зустріло неймовірною тиснявою на вході. Серце Ка-

роліни билося у горлі, але байдужі обличчя людей, зосеред-

жених на своїх думках, заспокоїли її. Уважно придивлялась

до всього навкруги, повторювала все, що робили інші. Люд-

1 ... 5 6 7 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Купальниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Купальниця"