Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

ірландців, шотландців і бретонців щодо вживання алкогольних напоїв. Самовдоволена переконаність у власній доброчесності нікуди не зникла. Хоча шведи і визнають себе нацією, яка полюбляє алкоголь, шведським дослідникам стає духу стверджувати, що дзвін їхніх келихів тьмяніє порівняно з дозами фінів й росіян.

Причин уживати алкоголь знайдеться достатньо. Набуло значного поширення таке уявлення: що далі на північ, то більше п’ють у вагонах-ресторанах. Фіни, наприклад, вдаються до таких невербальних, проте виразних засобів комунікації, як дружнє ставлення, безтурботне мовчання, спільне відвідування сауни й уживання міцних алкогольних напоїв «для підтримання тепла в організмі»42. Хоча наведений нижче опис, зроблений британським консулом, дещо надуманий, письменник переконаний, що причиною вживання міцного алкоголю є холодний клімат:

«Напевне, клімат викликає у них таку жагу пити. Можливо, звісно, що хоча для людей, які живуть у помірному кліматі, надлишкове вживання алкоголю має згубний вплив, у регіонах із поганим кліматом воно оживляє певні риси, розморожує і розворушує замерзлі від холоду душевні якості»43.

Роздуми англійського посла сера Вільяма Темпла, який жив у XVII столітті, про голландців, що полюбляють випити в холодному кліматі, викликають у жителів північних країн, які стоять у черзі до бару в січневий мороз, лише посмішку. Північ з її лютими морозами завжди була місцем проживання людей, спраглих випити.

Аби спромогтися унаочнити, що самовдоволеність — проблема світового масштабу, маємо звернутися для порівняння до явища, яке спостерігається достатньо далеко звідси. Як африканські звичаї вживання алкогольних напоїв співвідносяться з теорією холодного клімату? Чи у тропіках усі поголовно тверезі, якщо вже на півночі повно п’яниць? Антрополог Ндоламб Нґокве44 розповідає соковиті історії про те, як леле, що мешкають у Конго, бачать звичаї своїх «нецивілізованих» сусідів кокве і нджембе.

Найважливіші напої у традиційній культурі леле — пальмове вино і вода. Деякі леле, щоправда, стверджують, що вони ніколи не п’ють воду. Це, напевне, перебільшення, хоча вода, на думку леле, не настільки важливий напій, як пальмове вино.

Леле переконані, що нджембе, які живуть у сусідній країні, занадто тверезі. Не може бути сумніву, що їхнє життя дуже нудне. Як можуть вони танцювати серцем, коли п’ють саму лише воду? Тверезість нджембе не можна пояснити не чим іншим, крім як тим, що вони просто-таки не вміють вирощувати пальми й робити з них вино. Нджембе, отже, не тільки підозріло тверезі, а й неймовірно дурні.

Хоча народ кокве добре розуміє важливість алкоголю у створенні танцювального настрою, на любителів критики леле це не має ніякого впливу. Причина очевидна. Кокве, на думку леле, п’ють надміру. У мові леле є вислів «кокве завжди п’яніють на чиємусь ножі». Єхидний вислів з’явився через те, що краник бочки з пальмовим вином зазвичай протикають ножем, а пальмове вино кокве найчастіше купують у леле. Леле невтямки, як кокве взагалі здатні працювати, адже ті завжди п’яні.

Щира віра леле в те, що саме їхній звичай пити — взірець помірності та цивілізованості, ґрунтується не на тому, що саме їхні традиції вживання алкоголю помірні та цивілізовані. Визначальна людська якість — вірити в те, що ти освіченіший за інших. Усі народи впевнені, що саме вони несуть світло розуму до вечірнього столу ООН, над яким витає запах алкоголю.

Напій розділяє

Глузування над звичаями інших не обмежується лише поведінкою. Також ті, хто п’є напої, відмінні від тих, які полюбляє їхній сусід, косо зиркають одні на одних. Бажання вирізнитися може виявлятися снобізмом у виборі й упізнанні напоїв. Це вміння також є формою соціального використання влади: хто ж бо захотів би дозволити офіціантові бути вищим і принижувати клієнта своїми вподобаннями? У вишуканому ресторані їдять здебільшого не для того, аби втамувати голод, — це питання стилю і звичок. Дорогий напій — це більше, ніж просто гарний смак. Добірний коньяк або шампанське має символічну цінність.

Хоча євреї невибагливі у виборі вина, яким завгодно вином і вони насолоджуватися не будуть. У принципі євреї не можуть пити вина, виготовлені язичниками. Ці вина поділяються на дві категорії: yein nesekh і setam yeinam. Перше — це вино, яке язичники використовують для жертвоприношень своїм ідолам, і воно однозначно заборонене. Друге — звичайне язичницьке вино, але насолода від його вживання може призвести до небажаних шлюбів з язичниками45. Виготовлене на північних берегах Середземного моря вино може, на думку ортодоксальних євреїв, бути цілком дивовижним любовним екстрактом. Хоча єврейське пуританство може викликати у християн посмішку, варто пам’ятати про власну релігійну консервативність, свідченням якої є той факт, що лише у 817 році Аахенський консиліум щодо монастирської реформи ухвалив, що пиво більше не є язичницьким напоєм46.

Пиво було улюбленим напоєм іще давніх германців, чого римський історик Пліній Старший ніяк не міг зрозуміти. На думку Плінія, пиво було лише виявом того, як людству вдалося зробити воду напоєм, від якого п’янієш47. Коментар винного сноба Плінія наочно нагадує, як різні культури вживання алкогольних напоїв постійно перебували на межі зіткнення. Гарним прикладом цього є британці, що п’ють пиво, і французи — любителі вина. Британці дивувались, як французи можуть пити вино вже зранку і за обідом. З їхнього погляду, французи весь час святкували. Це зрозуміло, адже британці мають свої традиції. Вони п’ють пиво тоді, коли святкують, і лише в певний період часу, такий, наприклад, як відпустка. У Франції і в інших європейських країнах молоді британські туристи славляться своїм бажанням сп’яніти48. Інколи вони вино п’ють, як пиво. Результат той самий.

Буває, якийсь алкогольний напій набуває серед мас репутації прояву контркультури. Представником еліти аморальних напоїв є, поза сумнівом, абсент. Наприкінці ХІХ століття він став улюб­леним напоєм митців Франції. Абсент був відомий також під назвою «зелене безумство», адже вміст алкоголю в ньому був високим і вважалося, що він може спричиняти отруєння. Абсент був заборонений у Франції 1915 року, оскільки лікарі зрозуміли, що в полину, який входить до складу напою, міститься туйон, який викликає небезпечні хвороби та залежність.

Згубна «Джинова вуличка»… …і мирна «Пивна вулиця». Гравюри Вільяма Гоґарта розповідають про час, коли люди масово переїжджали із сіл до міст. Важка робота супроводжувалася бурхливими розвагами: справив діло, гуляй сміло. Уживання саморобного алкоголю — у цьому випадку джину — зросло