Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тепер Галина лише сумно посміхалася, згадуючи це його «вам ще пощастило». Цікаво, чи доводилося йому самому дотримуватися такої дієти в ті глухі пострадянські часи, коли навіть звичайну їжу бувало непросто дістати, не кажучи вже про печиво без пшеничного борошна чи про козяче або порошкове молоко. Щоранку вона пакувала Олеся у візочок і намагалася встигнути за перерву між годуваннями оббігти всі довколишні магазини з однаковими депресивно порожніми прилавками, щоби зайняти чергу в кожній із крамниць.
— Мамо, а за чим ці тьоті стоять? — питав жінку в черзі п’ятирічний хлопчик. — Там же нічого немає.
— Через годину буде завіз, — може, щось і викинуть, — пояснювала йому мама.
— А якщо знову викинуть лише кості, ти не будеш змушувати мене їсти вчорашній капусняк? — з тривогою в голосі питав хлопчик.
— А чим тобі не догодив учорашній капусняк? — дратувалася мама. — Де я тобі візьму марципанів?
Галині ставало шкода малого, котрому замість забав на дитячому майданчику доводиться годинами вистоювати в чергах і котрий, напевно, навіть не знає, що таке марципан. До того ж вона і сама ненавиділа капусняк.
І справді, через якийсь час із підсобки долинали знайомі звуки, а потому споважніла продавчиня діловито витирала руки об халат і кричала на цілий магазин:
— Черги більше не займати!
І черга дружно видихала, вирівнювалася, люди присувалися ближче одні до одних, задні ставали біля прилавка і контролювали, щоби в одні руки зважували не більше за дозволену норму. Що саме привезли, ніхто не уточнював.
— А якщо молоко добре розвести водою, а замість трьох яєць дати тільки одне, то млинці все одно вийдуть? — ділилися досвідом жіночки в черзі.
— Так, тільки вважай із мукою, щоби не були забиті. І треба смажити на салі. Ну, максимум на салі, вмоченому в олії, — тоді легше перевертати.
### 1895—1912Замок
Свій польський проект Карл-Штефан утілював масштабно. Почав він зі створення оселі своєї мрії. Успадкований від дядька маєток у Живці мав сорок тисяч гектарів лісу та два замки. Старий замок збудував один із попередніх польських власників, і споруда видавалася занадто незручною та старомодною ще Штефановому дядькові, тож він побудував другий замок. Його Карл-Штефан фон Габсбурґ удосконалюватиме понад п’ятнадцять років. За той час він збудує нове крило під модерним скляним дахом, де будуть спальні та покої для гостей, а неподалік розташує павільйон із велетенською бальною залою, викладеною дзеркальними тафлями. Колекція срібла, яку зібрав у своєму замку Карл-Штефан, важила понад п’ятсот кілограмів.
Поблизу замку збудують каплицю, в якій спеціальним папським листом буде дозволено тричі на день проводити богослужіння для родини ерцгерцога. Каплицю Марія-Терезія спершу замовила в готичному стилі, та потому це видалося їй надто похмурим і вона звеліла змінити стиль на ренесансний.
Оформлення інтер’єрів замку та решти приміщень маєтку було для Штефана принциповим питанням. Він наймав для цього найвідоміших тодішніх митців Галичини, чиєю роботою часто бував не задоволений. Наприклад, перший варіант меблів для кімнати доньки Елеонори назвав конструкцією з кісток істеричних мерців. І хоча самій Елеонорі меблі дуже подобалися, Штефан наполіг, аби все переробили. Розлючена Елеонора зафарбувала шпалери в кількох кімнатах у чорний колір. Шпалери теж поміняли.
Садівниками в Живці завжди працювали італійці. І Карл-Штефан, і Марія-Терезія були переконані, що, крім італійців, ніхто не здатний добре доглядати за садом.
Кожна Штефанова дитина мала в замку власні апартаменти, які складалися з трьох покоїв: спальні, кімнати для навчання та вітальні. Додатково було обладнано ще спеціальні ігрові кімнати. У художній кімнаті дозволяли малювати вмоченими у фарбу пальцями просто по стінах. Час від часу в цій кімнаті міняли шпалери на білі, відтінені ледь помітними сірими смужками. Ще в замку був ляльковий будиночок заввишки з людський зріст із ляльками завбільшки зі семирічних дітей. В улюбленій кімнаті Вільгельма можна було бавитись іграшковою залізничною колією. Під час кожної подорожі цією колією обов’язково траплялась аварія, два потяги зіштовхувались і сходили з рейок. Можливо, саме ця кімната переконала Віллі, що ламати іграшки цікавіше, ніж просто бавитися ними. Його не карали за зламані іграшки: батько вбачав у цьому потяг до дослідництва, тож лише посміявся, коли Віллі вночі надзюрив у маленьку механічну іграшку — металеву музичну скриньку, яка вміла грати кілька мелодій. Цю скриньку йому подарував хтось із родичів, запакувавши крихітний подарунок у величезну коробку. Віллі страшенно зрадів, отримавши такий гігантський подарунок, і завзято кинувся його розпаковувати. Він роздирав один шар паперу за іншим, розмотував і розрізав численні мотузки, провозився щонайменше півгодини, поки видобув крихітну механічну забавку. Розчарований вираз на його обличчі змусив розсміятись усіх присутніх. А самому Віллі було не до сміху. Він вибіг із кімнати зі сльозами на очах. Якби скриньку подарували у звичайній коробці, він, найімовірніше, би зрадів, бо любив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма», після закриття браузера.