Читати книгу - "Мудакам тут не місце"

Найкраща міра людського характеру

Дієґо Родріґес працює в «IДEO», маленькій інноваційній компанії, яку я вивчав і з якою співпрацював понад 10 років. Ви ще не раз прочитаєте про «IДEO», у моїй книзі, тому що це надзвичайно цивілізоване місце роботи. Дієґо радить організаціям розробляти «протишоковий, куленепробивний детектор мудаків». У цьому розділі запропоновано два кроки з виявлення мудаків: по-перше, визначте людей, які постійно принижують і морально виснажують інших; по-друге, з’ясуйте, чи жертви зазвичай мають менше влади і нижчий соціальний статус, аніж мучителі.

Ці тести містять значно глибший підтекст, який має вся книжка: різниця між тим, як особа поводиться із людьми, що мають владу, і тими, які її не мають, є найкращою мірою людського характеру, яку я знаю. Я описував, як Річард Бренсон вигадав перевірку, що допомогла йому визначити, кого із кандидатів у мільярдери вигнати, а кого залишити в телевізійному шоу. Я випадково спостерігав те саме в Стенфорді, хоча й у меншому масштабі. Кілька років тому я наткнувся на показовий приклад людини, що відповідала всім критеріям тесту на мудака. То був старший викладач нашого факультету. Коли студент випускного курсу Стенфорду звернувся до нього по допомогу, він відмахнувся й відмовився допомагати хлопцеві, який заплутався в бюрократичній тяганині. Та щойно цей зарозумілий викладач дізнався, що батьки студента — впливові люди, які щедро жертвували кошти університету, він негайно перетворився на люб’язну і милу особу.

Як на мене, якщо особа постійно поводиться приязно й виховано з людьми з нижчим або невідомим статусом, це означає, що ця особа є гідною людиною, як кажуть ідишем, це справжній порядний чоловік, на противагу сертифікованому мудаку. Дотримання скромних правил хорошого тону не лише дає нам змогу бути гарної думки про себе, а й може принести додаткові бонуси. Чудовий урок, який отримав мій колишній студент Чарльз Ґалунік, канадський стипендіат Родса, є показовим прикладом цього. Нині Чарльз — професор менеджменту в бізнес-школі insead у Франції та один із найбільш шанованих людей, яких я будь-коли зустрічав. Він розповів мені милу історію, що сталася на холодній переповненій залізничній станції в Кінґстоні, провінція Онтаріо, коли він їхав до Торонто на співбесіду з отримання стипендії Родса. Він сидів, чекаючи на потяг, коли помітив пару похилого віку, яка стояла. Чарлі є Чарлі, тож він негайно запропонував їм своє місце, яке вони з радістю зайняли. Наступного дня Чарлі зустрів цю пару в Торонто на реєстрації фіналістів-здобувачів стипендії, виявилося, що чоловік був членом відбіркового комітету. Чарлі не був певен, що та невелика люб’язність допомогла йому виграти престижну стипендію, проте мені хочеться думати, що це було саме так.

Я написав цю книжку, щоб допомогти людям вибудовувати організації, де таких порядних чоловіків, як Чарлі, заведено наймати і цінувати та, як зауважував Ґраучо Маркс, створювати робочі місця, де час карає усіх хамлюг, або, принаймні, перевиховує таких мерзотників чи позбавляє від них.

Розділ 2. Завдані збитки: чому правило необхідно застосовувати на всіх робочих місцях

Правило «мудакам тут не місце» необхідно застосовувати у кожній організації, адже злостиві люди завдають багато шкоди своїм жертвам і очевидцям, які страждають через ланцюгову реакцію на їхні вчинки, вони шкодять також продуктивності організації та, зрештою, самим собі. Однак найбільш помітним є зло, через яке страждають жертви. Воно, звісно ж, стало основною темою щемних історій, які люди розповіли мені у відповідь на статті про злодіяння мудаків. Серед найбільш тривожних і виразних відгуків був електронний лист від колишнього наукового співробітника Верховного суду США:

Я був об’єктом глузувань усієї організації, яка репрезентувала третю гілку влади, проте в колективі культивувала дух, абсолютно протилежний правилу «мудакам тут не місце». Ваша правда, що не було жодного фізичного насилля, жодних видимих оку травм, якщо не зазирнути глибше і не розібратися в причинах того, чому співробітники мали бліді обличчя і прискорене серцебиття, чому вони частіше почали відвідувати лікарів і купувати ліки, що продаються без рецепту. Проте для тих, хто хоче дізнатися й почути, ці невитравні психологічні шрами як на особистісному рівні, так і в колективі є очевидними. Я пережив це на власному досвіді… Я спостерігав випадки насилля і зазнавав їх на найвищих щаблях влади.

Послухайте жертв і свідків, як цей науковець, що приймав на себе силу удару цих мерзотників. Поговоріть із керівниками, юристами з трудового права, консультантами й корпоративними тренерами, які борються з проблемами «управління мудаками». Почитайте академічні дослідження з такими ключовими словами, як знущання, емоційне насилля, самодурство, домагання, цькування, міжособистісна агресія та погана поведінка на роботі. Погані новини суворі — незліченна кількість фактів про збитки, заподіяні тимчасовими і сертифікованими мудаками, невпинно розростається. Розгляньмо деякі з найгірших прикладів шкоди, заподіяної людям і організаціям.

Шкода, заподіяна жертвам

Шкода, заподіяна злостивими й неприйнятними діями розпусних босів, співробітників і клієнтів, чітко задокументована, так само, як і збитки, завдані жертвам расової та релігійної дискримінації, яких часто бойкотують, принижують чи ігнорують. Та водночас зростає кількість фактів, які свідчать, що мудаки-поборники рівних можливостей можуть завдавати ще більшої шкоди своїм жертвам. Наслідки огидної поведінки мудаків підтверджені численними дослідженнями в США, Європі (особливо у Великій Британії) й останнім часом в Австралії й Азії.

Наприклад, у дослідженні Беннетта Теппера про зловживання владою проаналізовано опитування репрезентативної вибірки із 712 працівників одного міста на Середньому Заході. Теппер виявив, що в більшості працівників були боси, які демонстрували глузливе, принизливе чи ігноруюче ставлення та ображали на зразок «каже мені, що я некомпетентний» і «каже мені, що мої думки й почуття безглузді». Ці принизливі дії змушували людей звільнятися з організацій або ж спричинювали зниження ефективності роботи тих, хто лишився. За півроку було проведено чергове опитування. Виявилося, що через босів, які постійно ображали своїх підлеглих, дехто з працівників доволі швидко звільнився. А в тих, хто все-таки залишився на своїх посадах, задоволення роботою і життям знизилося, а відданість працедавцю зійшла нанівець. І натомість ще гірше: тривога, емоційне вигорання й депресія посилилися. Схожі результати було виявлено в десятках інших досліджень: жертви босів-мерзотників повідомляли про зменшення рівня вдоволеності власною роботою і зниження продуктивності праці, про проблеми з концентрацією на роботі, а також проблеми з психічним і фізичним здоров’ям, зокрема скаржилися на безсоння, тривожність, почуття марності, хронічну втому, дратівливість, гнів і депресію.

Наслідки впливу мудаків украй руйнівні, адже ці негідники висмоктують із людей енергію та самоповагу. Це здебільшого відбувається унаслідок акумульованого впливу купи дрібних «підривних» дій, а не одного чи двох драматичних епізодів. До прикладу, один адміністратор офісу розповів мені, що його начальниця ніколи не підвищує голос, проте він щоразу «потроху вмирає» під час відвідин її кабінету, бо до нього ставляться «як до порожнього місця». Він зауважив, що під час розмови керівниця рідко дивиться йому в очі, а тимчасом роздивляється себе в дзеркало, що висить