Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вовкулаки не пройдуть 📚 - Українською

Читати книгу - "Вовкулаки не пройдуть"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вовкулаки не пройдуть" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 128
Перейти на сторінку:
ти їх потім поїси?

- Харчі давай у мій холодильник. Ціліші будуть. А твій - клянуся, сам помию.

Не дуже я повірила братовим обіцянкам, бо у Великих Колодах ще ніхто не бачив, щоби мужчина холодильника мив. Але раз просить - то щось справді сталося. А Олексій підганяє:

- Бігом, бо сліди затопчуть! Я, щоправда, Микитовича поставив, але ти ж знаєш, який із нього сторож.

Микитович, щоб ви знали, наш голова сільради. Колись у школі трудове навчання викладав, а зараз начебто влада.

- Чиї сліди? Інопланетяни прилітали, чи вовки у баби Софи гусей подушили?

- Ти що - смієшся? Які вовки. У нас “висяк”! Тьху! Заговорився з тобою! Повішеник!

Отакої!

- Хто? Свій чи чужий?

- Та свій. Здається, Сорока. В тому нічийному хлівчику, що на межі городу баби Софи. З району вже їдуть, діда я в капезе закрив, щоби нікому не розляпав, а ви з Павлом підете за понятих. Тільки б ніяка зараза не пронюхала!

Авжеж! У нас таких “зараз” у Великих Колодах - вважай, у кожному дворі. Не встигла ще наша трійця вибігти на вулицю, як раптом понад самим вухом:

- Сірожа! Бігом! Коло баби Софи повішений у шопі!

Шопами у нас у селі чомусь хлівчики звуть. А кричав сусідський малий, аж присів, сердега, від напруги. І гукав він такому ж шмаркачеві - молодшому Феді Тищенка, аж на той кінець села.

Абзац!

Доки добігли, так і є: половина села вже тут. Притисли бідного Микитовича аж до дверей шопи так, що він ось-ось копита натягне, кричать, руками махають. А решта, хто далі живе, вже звідусіль набігає.

Шериф від такого нахабства аж зблід. А потім як закричить, де й голос узявся:

- Ану марш усі за ворота! Бо зараз стріляти почну! Спочатку в повітря, потім по ногам. Микитовичу, а ви у нас влада, чи… вашу мать? Складіть мені списка на всіх, хто лізе! Я їх потім за перешкоджання слідству притягну, напозичаються на штрафах!

Односельців моїх налякала не погроза стрілянини, а магічне слово “штраф”. Миттю відкотились аж на той бік вулиці, перемовляючись і ойкаючи. Шериф не вгавав:

- Васю! Котрий Дизель! А ти чого рота роззявив? Оно під криницею поламане дишло лежить! Бери, ставай коло Микитовича і як хто влади не послухається - одразу в лоб! Тільки не до смерті, досить із нас одного покійника.

Народ затих. Ми підійшли до дверей шопки - і тут Олексій раптом перейшов на шепіт:

- Маріє, може, ти надворі постоїш?

- А що таке?

- Та розумієш, він же, здається, не один день висить. Запах…

- Ой, дорогенький, що мені ті запахи після свинячого гною? А як уже покликав у поняті, то потерплю. З зашморгу ми його вийматимемо, чи районні?

- Поки вони не приїдуть, нічого чіпати не можна, тільки дивитися.

- Ну, то слава Богу.

І тут мій Павло, котрий через Шерифове плече уважно приглядався досередини хлівчика, прошепотів:

- Тут, здається, не лише ми дивимося. Ану, глянь! Бач, он дірка у тій стінці! Чиєсь око…

Олексій присів, уважно вдивився і на чотирьох відповз убік. Тільки тут випростався і просичав:

- Ну, зараз ти у мене попідглядатимеш! Повилазить!

І обережненько, навпочіпки рушив за хлівчик, на ходу виймаючи з кобури пістолет, котрий стріляв гумовими кулями. Ми з Павлом продовжували розмову, наче Шериф стоїть поряд.

Родич прокрався до рогу, обережненько зиркнув і махнув нам рукою, мовляв: підходьте! Ми так і зробили. Видовище було ще те! Спочатку побачили широченну жіночу дупу в короткій спідниці. Її власниця стояла на колінах і прикипіла оком до щілини в стінці шопи. А оскільки щілина ця була майже над самою землею, то поза склалася - “крім дітей до шістнадцяти років”.

На обличчі мого братика чітко прочиталася боротьба між щирими намірами і службовим обов’язком. Спочатку він прицілився з пістолета в “п’яту точку”, а потім зітхнув і бабахнув у повітря.

З вулиці почулися крики:

- Уби-и-или! Шериф бандита застрелив!

І одразу ж - могутній Василів баритон:

- Ану, стояти всім, де стояли! Бо як дзизну-шваркну оцим дишлом, то й вуха дзенькнуть, і шнурки розв’яжуться!

Павло з Шерифом витягли зомлілу від переляку баришню з-за хлівчика, похлюпали на неї водичкою з відра і оголосили:

- Отак буде з усіма, хто заважатиме слідству! Котрі її родичі - можуть забрати. Протокола писати будемо? - Не будемо. - Добре, не будемо.

На цьому смішки закінчилися. Всі терпляче і без галасу дочекалися міліції з району, після чого нам із Павлом, нарешті, дозволили увійти до хлівчика. Я лише на мить зиркнула - і потім мені це з місяць снилося. Бідолашний Сорока, схоже, й справді провисів у зашморгу кілька днів.

Коли районні хлопці зробили все, що їм належало, а ми - порозписувалися там, де нам показали, їхній старший “втішив” мого родича:

- Забігати наперед не буду, але по-моєму це класичне самогубство. Він у вас пив?

1 ... 5 6 7 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовкулаки не пройдуть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовкулаки не пройдуть"