Читати книгу - "Вічний рух"

У квартирах альдіян є вікна і двері, але користуватися ними слід дуже обережно. Якщо, наприклад, західні двері відчинені, то всі вікна і східні двері мають бути зачиненими, інакше верхня частина будинку завалиться. З тієї ж причини на будинках двовимірників немає димарів: адже немає способу з’єднати кінці плоскої труби так, щоб отвір лишався відкритий.

Вантажі в Альдії перевозять на кораблях і в літаках. Усі літаки — реактивні або з махаючим крилом, бо гвинт при своєму обертанні виходив би у третій вимір. При перевезенні важких речей по поверхні планети альдіяни не можуть застосовувати колеса з осями. Одного разу я бачив, як двоє альдіян пересували важкий ящик. Під нього були покладені круглі диски. Альдіяни штовхали ящик уперед, і він котився на дисках. Як тільки одне колесо звільнялось, альдіянин кидав його вперед своєму напарникові, той встановлював диск під ящик і вони пересували вантаж далі.

Альдіянин не зав’яже вірьовку вузлом. Це можливо лише в тривимірному світі. Математично строго доведено, що вірьовки (одновимірні тіла) можна зав’язати у вузли тільки у тривимірному просторі, поверхні (двовимірні тіла) — у п’ятивимірному просторі, тривимірні тіла — в семивимірному просторі і т. д.

Ознайомившись з життям альдіян і переконавшись, що мені ніщо не загрожує, я вирішив висадитись на планету. Це коштувало мені великих зусиль. Потрібне було все моє вміння, щоб посадити ракету на тонкий обід Альдії (це було все одно, що сісти на лезо бритви). Посадка ускладнювалась ще й тим, що сила ваги на планеті обернено пропорційна відстані до центра планети, а не квадрату відстані, як у нашому тривимірному світі.

Вийшовши з ракети, я опинився на тонкому ободі диска планети. Ліворуч і праворуч від вузької смужки ґрунту вниз обривались безодні. Пересуватись по планеті було все одно, що йти по канату. Балансуючи, я зробив кілька кроків. Оскільки під час ходьби я хитався з боку в бік, жителі Альдії, які бачать тільки у площині диска планети, спостерігали то один переріз мого тіла, то інший. Скажімо, вони щойно бачили переріз з кусочком ока, і от уже бачать переріз, що проходить через ніс. Тому двовимірники прозвали мене «Чужоземець змінного вигляду».

Коли я познайомився з альдіянами ближче, вони розповіли мені історію своєї цивілізації. У давнину жителі Альдії поділялись на два великі племені. На сході жили мирні землероби — унари, а на заході — войовничі скотарі — скрити. Скрити весь час нападали на мирних унарів. Їх войовничості сприяло те, що мирні землероби були обернені до них спиною (як пам’ятаєте, всі чоловіки альдіяни народжуються обличчями, спрямованими на схід). А битися, стоячи спиною до противника, унарам було не дуже зручно.

Скрити переслідували унарів у східному напрямі, поки не загнали їх у гори. Від повного винищення унарів врятував розвиток науки. Вчені унарів, спостерігаючи рух планет, припливи і відпливи у морі, прийшли до висновку, що Альдія мас форму кола, а не прямої лінії. Кращий загін унарів переплив Сине море, зійшов на континент з іншого боку і вдарив скритам у спину. Захоплені зненацька, скрити були розбиті. Настала ера миру.

Війна між скритами і унарами була давно. Тепер альдіян цікавила інша проблема. Їхні вчені встановили, що до Альдії наближається велике космічне тіло, зіткнення з яким загрожує планеті катастрофою. Жителі Альдії почали будувати глибокі сховища і запасатися продовольством. Мій приліт звільнив їх від цієї роботи. Спочатку я переконав двовимірників, що світ тривимірний. Це було дуже важко. День, коли я змусив першого альдіянина повернутись навколо своєї осі, довівши йому тим самим, що світ тривимірний, був для мене справжнім святом. (Незабаром крутіння навколо своєї осі стало улюбленим заняттям альдіян). Потім я запропонував жителям планети свій план врятування від катастрофи, що насувалась. Я порадив їм розмістити по краю Альдії кілька потужних реактивних двигунів, встановивши їх перпендикулярно до площини планети. Одночасна робота всіх двигунів дасть можливість зсунути планету вбік, і космічне тіло, що наближається, промчить мимо.

Цей план був успішно здійснений, і на моєму рахунку з’явилась перша врятована від загибелі цивілізація…

Наш космолайнер вигулькнув із темпорального коридора і корабельна автоматика повернула мене з анабіозу до нормального фізіологічного стану. Відтак я ніяк не міг збагнути: куди це я потрапив? Замість звичної обстановки астронавігаційної рубки чи житлового відсіку — інтер’єр готельного номера, поруч — жодної живої душі, а найдивніше — якась цілковита психологічна розслабленість, не гідна учасника Контактної експедиції. Ще мить — і я звернувся б до Адміністратора з ідіотським запитанням, але пам’ять вчасно підказала: ти — у відпустці і летиш додому, на Кліо.

Що ж, відпустка — це чудова річ, надто бажана і вимріяна, останнім часом видавалася недосяжною. Напевно, пересічній людині, котра із захопленням вимовляє саме слово «Контакт», важко повірити у щирість моїх прагнень покинути Межу, бо те інформаційне чудовисько, зрощене репортерами на крихітному кістячку з кількох реальних фактів, наполегливо її переконує, ніби ми там ведемо сповнене захоплюючих пригод життя і, взагалі, ледь не чоломкаємося з Чужими. І лише нечисленні посвячені знають, що наша робота загалом монотонна і нецікава, а справжніми контактами з партнерами поки що навіть і не пахне.

Два останні роки мого власного часу пройшли на відлюдді і зараз мене анітрохи не тягне до веселого пасажирського товариства, і тому, поснідавши у себе в каюті, я відразу ж подався на оглядову палубу, зачинився в окремій кабінці і залишився віч-на-віч із Всесвітом.

В дитинстві я приходив у захоплення від найпростіших релятивістських ефектів і щоразу, летючи разом з батьком на Землю або повертаючись на Кліо, в ті невеликі проміжки часу, коли космолайнер із субсвітловою швидкістю долав відстань між пунктами зупинки і темпоральним коридором, так само усамітнювався. Просив Адміністратора відключити коригуючі оптичні системи і із завмиранням серця оглядав спотворену картину світу. Але смішні дитячі забави давно вже зосталися в минулому, і якщо зараз серце у мене знову завмирає, то це лише від того, що я