Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Люборацькі, Свидницький А. П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Люборацькі, Свидницький А. П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люборацькі" автора Свидницький А. П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 87
Перейти на сторінку:
душі, хіба жидівська наймичка або хто ночує. Тут мало не кожен дім з заїздом, а постояльних дворів там і зазору нема, бо що заїзд, то й постояльний двір, а з заїздом, мовляв, мало не кожен дім. Кожен ряд домів там зветься перія,- це поздовжня перія, то поперечна. Це саме чоло міста: тут найбагатші купці, тут крамниці і все… Серед пляцу колода стоїть. За главними періями, чим далі від міста - дімки все дрібніші, жиди все бідніші, все більше неохайності.

Як іти та іти, то кинеться в очі, що вийдеш на пусте місто, де ні однісінької хати; а там ізнов починаються забудинки, і всі на другий штиль: де двірок стоїть, де просто як сільська хата.

Це вже пішли хрещені люди. Там всюди; і ніде нема того, як в правобіцькій Україні, що живуть мішма,- що й не пізнаєш, де жидівська хата, а де не жидівська. За містом де-небудь особний пляц, де також стають ярмаркові - уже з кіньми та з товаром. Цей пляц зветься торговиця і ділиться на кінську торговицю і на волову торговицю. Кому що завгодно купити, так і знає, куди вдаритись, де чого шукати. То таке місто Круті. Поза містом живуть хрещені люди,- і місто наче в загорожі. На захід сонця поза місто йде поперечний яр; і яром вода слезить. Цей яр сходиться з поздовжнім, що ділить Круті на дві половини - міську і неміську. Ті кутки, що за містом та за ярами, звуть: ця магала́, та магала́ - нібито: ця сторона, та сторона - де хто живе, ту сторону і зве: ця магала́.

Класи біля міста стоять на косогорі,- як вийти за ворота від класів, то на ту магалу́ повертають в ліву руку і в долину. Сюди-но і бігла школа́ ото, мовляв я.

Славна церква на тій магалі! Будував її князь Абомелік і не жалував грошей. І в хорошім місці поставив: обібрав круту гору, що до Балти по їй дорога лежить; вирізали пляц на цвинтар і вигнали храм божий на диво дивнеє на ввесь край. Церква крижова б то зветься, а замість притворів - піддашки на товстих мурованих стовпах. Що вже повироблювано горорізьбою, то ніщо й казати! Долівка камінням виложена, плитами - і до даху так високо від землі, що торкни чоботом, то так і піде якийсь голос - не луна, а задзвенить - тр-р-р! З трьох сторон такі піддашки. На кожнім хрест, білою бляхою обкований, а самий дах червоний. Посередині, де вони сходяться хрестом, баня виведена зкругла-гранчаста, одна гранка більша, а друга менша, і на кожній більшій гранці вікно, а на меншій - замість вікна маняк з чорного мармуру, кажуть, проміж вікнами по чотири стовпи, а над тими стовпами сама баня виведена; та ще не остання: на великій бані шия - тож з вікнами - вже з білої бляхи - маняки, і тож з стовпами, на шиї - голова, там маленький перехват, і зверху яблуко, а на ньому хрест стоїть. Тут дах критий білою бляхою, і як сонечко сяє, то він так і миготить, наче сріблом сипле. Гранки тепер помальовані що в сіре, що в зелене,- хоч по-китайськи, проте якось до смаку; а тоді були тільки в сіре помальовані. Любо оком глянуть на цю церкву! Здалеки здається, що вона на воздусі стоїть - так вище хатів; і будівля якесь легесеньке. Незважаючи на те, що церква чимала махиня, а здається легка така, аж вгору зноситься, мовби летіти хоче і тільки жде, нім помоляться добрі люди, а там і вознесеться. І всередині церква хороша, багата; і малювання дороге - святі наче живі стоять, а над головою, над крислатим ліхтарем, дух святий - і не так що, як проміння там-то вдатне змальовано! От як після дощу, коли хмара за гору засувається і сонечко от-от має вигріти, то по небі якраз таким промінням стріля, як тут круг духа святого намальовано.

А золота в церкві аж капає. Може, тепер і не так: я ще малюком сюди заглядав!.. Минулося. А дивлячись на те золото, я думав молодим розумом: як це золото наче тече, капає, так капав кровавий [піт] з тих людей, що на його панщину робили!.. І дякував богові, що людські кроваві хоч на його хвалу пішли, а не жидам-рандарям на ци́цили.

Дзвіниця коло тієї ж церкви ще дивніша: стоїть підмурок вище коліна зкругла-гранчастий; на підмурку по краях - саме де гранки сходяться, пообабіч помуровані стовпи - всіх шість пар, здається, вишиною сажень в три; на тих стовпах мурований піддашок, як червоний поясок; на піддашку забудівля з дірами замість вікон. Тут дзвони висять. Поверх дзвонів баня, там шия, піддашок, швайка, яблуко і на яблуці хрест. Стоїть собі дзвіниченька, і хрест на ній наче пишається; наче йому величніше стояти на такім пишнім забудівлі.

В цій церкві колись-то був за дяка Волоський, любив бога хвалити, та любив і в горло лити. Так і вмер налиганий. Зосталась жінка; з того й жила, що школярів держала. Ма́ла вона хату під горою, під которою й церква стояла. Тут-то жив наш Антосьо Любораченко,- а просто писався - Люборацький Антоній.

Подивимось на ту хатину, де він бідував.

Наче навмисне проти такої махині, як церква, ступнів тридцять в долину - наче купа гною. Мабуть, не одну обору вичистили, подумаєш, глянувши з гори. Та нащо це оринням 23 його обклали? Аж дивишся - і курить, і комин 24 стирчить. Ге! так це хата! Так і єсть! - хата; коли хатою можна звати бурдій, 25 що тільки дах над землею; навіть вікон не видно. Тут жила Волоська. Як знадвору, так і всередині хата була однаковісінька: так нечепурно, неохайно.

Та не церемоньтесь, панове! Зайдімо в бурдій; подивимось, як воно тут в школярській стації. Тільки згинайтесь, бо будував цю хату низького зросту чоловік, і двері міряв по собі, то аби-сьмо гудза не набили. От заскрипіли поламані двері, загуркотали; перед нами наче гусятник який,- то сіни. Ступнів на два від сінешнього порога - ні, не так! Бачите - наче лежанка стоїть? А серед єї вмурований казан - бачите? і челюсті бачите, що наче в лежанці топиться? Коли це бачите, то гляньте ж ще вгору.

1 ... 5 6 7 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люборацькі, Свидницький А. П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люборацькі, Свидницький А. П."