Читати книгу - "Розчин менікона, Шоу Ірвін"

Триматиму вас в курсі. – Він поклав літрову бутель у свинцовому футлярі (зазвичай в таких зберігають леткі кислоти) до себе в валізу. – Чекайте на мій дзвінок.

Він був попрямував до дверей разом із Таґекою, але на півдороги зупинився.

– Отже згода? Все порівну на чотирьох, плюс у Кі виключні права на Гватемалу і Коста-Ріку та північноєвропейська частка Менікона на 10 років?

– Там все написано, в записці, що я дав тобі вранці, – сказав Таґека.

– Так, звичайно. Просто хочу все точно розтлумачити своїм адвокатам, коли надійдуть папери. Радий був зустрітись, колеги. – Квелч кивнув Крокету і Менікону й вийшов.

– Сьогодні нам доведеться закінчити раніше, – сказав Таґека. – У мене є деякі справи.

Менікон попрямував додому, думаючи, як він врешті за кілька останніх місяців виспиться. Дружина поїхала грати в брідж, і ніщо не заважало йому заснути безтурботним сном немовляти, але чомусь він так і не стулив очей до ранку.

– Квелч телефонував, – повідомив Таґека. – Є результати

У Менікона раптом затіпалось віко, і перехопило подих.

– Не будете заперечувати, якщо я сяду? – спитав він. Він щойно подзвонив в двері квартири, і сам Таґека впустив його. Тримаючись руками за стіни, він дійшов до вітальні і впав на стул. Крокет розвалився на дивані, на грудях у нього стояв келих з віскі. Менікон ніколи не міг визначити за виразом обличчя Крокета, чи був той засмучений, радісний або просто п'яний.

Таґека увійшов в кімнату слідом за Меніконом.

– Чим вас пригостити? – запитав Таґека тоном люб'язного господаря. – Пива? Апельсинового соку?

– Дякую, не треба, – сказав Меніокн. Вперше за весь час знайомства Таґека був із ним такий ввічливий. Менікон приготувався до найгіршого. – Що повідомив доктор Квелч?

– Просив передати вам вітання, сказав Таґека, сидячи на дивані між Крокетом і Меніконом і роздивляючись дірочку на срібній пряжці на ремені на джинсів.

– Що ще? – запитав Менікон.

– Перший експеримент закінчено. Квелч ввів розчин 8 пацієнтам – 5 білим, 2 чорним та 1 жовтому. Семеро не дали жодної реакції. Розтин восьмого...

– Розтин! – У Менікона знов перехопило подих. – Ми вбили людину!

– Заспокойся, Флоксе, – проговорив Крокет, на груди якого розмірно здіймався та опускався келих хз віскі. – Це ж в Сан-Франциско, 2000 миль звідси.

– Але ж це мій розчин. Я...

– Н а ш розчин, Меніконе, – спокійно сказав Таґека. – З Квелчем нас вже четверо.

– Мій, наш – хіба в цьому справа? Бідохала китаєць мерцем лежить зараз розпластаний на...

– Із твоїм темпераментом, Меніконе, – сказав Таґека, – тобі треба було займатись із душевнохворими, а не дослідженнями. Якщо ти маєш намір і надалі робити з нами справи, будь ласкавий, тримай себе в руках.

– "Справи"! – Менікон повільно підвівся. – І це ви називаєте справами! Вбити хворого на рак китайця! Знаєте, колего, – сказав він глузливо, – тиких користолюбців, як ви, я ще не зустрічав.

– Ти слухатимеш, чи розводитимеш демагогію? – поцікавився Таґека. – Я можу розповісти про багато чого цікавого. Але мене чекає робота, і я не можу дозволити собі витрачати час на дрібниці... Так що сідай.

Менікон сів.

– І більше не вставай, – сказав Крокет.

– Як я вже сказав, – продовжував Таґека, – розтин підтвердив, що пацієнт вмер природньою смертю. Жодної патології в жодному органі. У висновку сказано, що смерть наступила в результаті побічної реакції на ракову тканину біля передміхурової залози. Хоча нам краще знати в чому справа.

– Я вбивця. – Менікон схопився за голову.

– Я не бажаю чути такі речі в моєму домі, Кроку. – сказав Таґека. – Думаю, буде краще, якщо ми йому дозволимо вийти з гри.

– Якщо ти скучив за детергентами та розчинниками, Флоксе, – сказав Крокет, не встаючи з дивану, – то можеш забиратись звідси.

– Саме це я і збираюсь зробити зараз. – Менікон встав і попрямував до дверей.

– І знай, що ти втратив принаймні $1 000 000, приятелю. – спокійно сказав Крокет.

Менікон зупинився, так і не досягнувши дверей. Повернувся і сів на стул.

– Принаймні я маю почути все до кінця, – сказав він.

– Три дні тому я був у Вашингтоні, – сказав Крокет. – Зайшов до старого приятеля, Саймона Бансвангера. Ми разом в школі вчились в Бостоні. Ви його не знаєте. Його ніхто не знає. Він з ЦРУ. Велика там шишка. Дуже велика. Я коротко виклав йому наш проект. Він просто в захваті. Обіцяв скликати нараду там у себе, проконсультуватись. – Крокет подивився на годинник. – Він от-от має прийти.

– ЦРУ? – Перелякався Менікон. – Навіщо ви це зробити? Тепер на всіх посадять за ґрати.

– Аж ніяк, – відповів Крокет, – навіть навпаки. Я готовий укласти парі на пару "Алекзандерів", що він з'явиться сюди із вельми недурними пропозиціями...

– Якими пропозиціями? – запитав Менікон. Він подумав, що від клопотів з фірмами та постійного недосипання Крокет з'їхав з глузду. – Навіщо їм розчин Менікона?

– Пам'ятаєш перший день, коли ти прийшов до мене, Флоксе? – Крокет звівся, в шкарпетках пройшов до бару і налив чергову порцію "Джека Деніелза". – Я тоді сказав: знайдемо відповідь на одне питання і справу зроблено. Пригадуєш?

– Трохи, – сказав Менікон.

– А пам'ятаєш, що то було за запитаня? – солодким голосом протягнув Крокет, роблячи ковток віскі. – Я допоможу нечисленим клітинам твоєї довгострокової пам'яти відновити втрачені ланки. Питання було: "Що є такого жовтого, чого так само багато, як кроликів в Австралії?". Пригадуєш?

– Так, але до чого тут ЦРУ?

– Саме ЦРУ, друже, напевно знає, чого жовтого є так само багато, як кроликів в Австралії. – Крокет замовчав, кинув в келих шматочок льоду і побовтав в ньому пальцем. – Китайці, друже.

Пролунав двірний дзвоник.

Це Бансвангер, – сказав Крокет. – Піду відкрию.

– Щоб я ще раз коли-небудь зв'язався із таким як ти, Меніконе... – крижаним тоном промовив Таґека. – Ти психічно неврівноважений суб'єкт.

– Крокет повернувся із чоловіком, який міг би непогано заробляти, виконуючи жіночі ролі в старих водевілях. Він був тонкий та гнучкий, як тростина, рум'яний, із красивим білявим волоссям та губками бантиком.

– Саю, – сказав Крокет, – познайомся із моїми компаньонами.

Він уявив Таґеку, який кивнув головою, і Менікона, який під час рукопотискання не наважився навіть поглянути Бансвангеру в очі. Рукопотискання Бансвангера виявилось міцнішим, ніж у актора на жіночих ролях.

– Мені "Джек Деніелз", Кроку, – сказав Бансвангер. Мабуть, у них в школі то був традиційний напій. Голос Бансвангера викликав у Менікона асоціації з кременем.

З келихом в руці Бансвангер всівся на один з нефарбованих соснових столів і манірно закинув ногу на ногу.

– Мої хлопці вважають, що ви, приятелі, зробити величезне відкриття, – почав Бансвангер. – Ми провели деякі випробування, і вони підтвердили ваші дані на 100%. Квелч вам телефонував?

– Сьогодні вранці, – сказав Таґека. – Результати позитивні.

Бансвангер кивнув.

– Мої хлопці повідомили, що цього слід було чекати. Ну що ж, досить ходити довколо. Ми його берем. Розчин, я маю на увазі. Ми вже попередньо визначили зони ураження. Витоки Янцзи, 3-4 озера на півночі, пара приток Жовтої ріки і т.д. У вас тут випадково немає карти Китаю?

– На жаль, ні, – сказав Таґека.

– Шкода, – зітхнув Бансвангер. – Це б прояснило вам картину. – Він огледів кімнату. – Непогано ви тут влаштувались. Ви й не повірите, скільки зараз деруть за пристойне лігвище у Вашингтоні... Жодного галасу – ось в чому родзинка вашого засобу. Ми вже давно шукаємо щось подібне. Але досі ні на що схоже не натрапляли. Ви провели кінцеві випробування? Я нічого не знайшов про це в паперах. Може, прогледів в поспіху?

– Що за кінцеві випробування? – запитав Менікон.

– Флоксе, – стомлено протягнув Крокет.

– Меніконе, – з погрозою сказав Таґека.

– Я маю на увазі встановлення мінімальної дієвої концентрації розчину в H2O, – сказав Бансвангер.

– Це ми ще не встановили, Саю, – сказав Крокет. – Ми ж працювали вночи.

– Вражаюча ефективність у цього розчину, – сказав Бансвангер, зробивши ковток віскі. – Ми провели деякі дослідження. Одна частка розчину на 2 біліони часток прісної води. Одна частка розчину на 3 біліони часток морської води. – Він залився дівочим сміхом, згадавши щось. – Забавний побічний ефект: розчин виліковує жовтяницю. Ви могли б заснувати фармацевтичну фірму і тільки на цьому непогано заробити. Але тільки щоб ніхто не здумав виписувати розчин азіатам, бо довелося б платити велику неустойку. Втім, це так, до слова. Тепер, – він розплів ноги, – про ділову частину. Ми готові викласти 2 000 000 готівкою. З нереєстрованих фондів. Так що вам не доведеться платити податки. Жодних розписок. З ЦРУ вигідно працювати. Ми не розмінюємося на дрібниці.

У Менікона знову перехопило подих.

– Ви себе погано почуваєте? – запитав Бансвангер.

– Ні, чудово, – сказав Менікон, хапаючи ротом повітря.

– Звісно, – продовжував Бансвангер, зі співчуттям поглядаючи на Менікона, – якщо ми будемо використовувати ваш розчин, вам відраховуватимуться відсотки. Але ми не можемо гарантувати використання. Хоча, зараз така ситуація, що... Бансвангер не договорив.

У Менікона перед очима попливли "ферарі" і штабелі дівиць в рожево-лілових штанцях.

– Ще одна деталь, і все, – сказав Бансвангер. – Завтра мені треба бути в Венесуелі. Так от, – в його голосі пролунала недвозначна погроза, – я розраховую на 25%. П'яту частину. За зроблені послуги. – Він обвів поглядом присутніх.

Крокет кивнув. Таґека кивнув. Менікон теж кивнув.

– Ну, час їхати до Карасасу, – бадьоро сказав Бансвангер. Він допив келих, всі потиснули одне одному руки. – Вранці до вас приїде людина, – додав Бансвангер, – з грошима. Готівкою, звісно. Який час ваш влаштовує?

– Шоста ранку, – сказав Таґека.

– Згода. – Бансвангер зробив відмітку в крокодиловому блокноті. – Ти вірно зробив, що зайшов тоді до мене, Кроку. Не треба мене проводжати. – Він вийшов.

Залишались самі дрібниці. Оскільки гроші вони отримають готівкою, слід було обчислити, яка компенсація належить Таґеці за права на Карибський регіон та 10-річну північно-європейську частку Менікона.