Читати книгу - "Король Лір (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям"

Входять Л і р, б л а з е н ь
і п р и д в о р н и й.
Л і р
Як дивно, що поїхала вона,
Гінця мені з листом не відіславши.

П р и д в о р н и й
Наскільки знаю я, іще учора
Вона нікуди їхать не збиралась.

К е н т
Будь славен, мій господаре!

Л і р
Навіщо
Ти одягнув цей страм? Щоб згаять час?
К е н т. Ні, мілорде.
Б л а з е н ь. Ха-ха-ха! Міцні на ньому підв'язки! Коней прив'язують за голову, собак і ведмедів – за шию, мавп – за тулуб, а людей – за ноги. Хто занадто прудкий, тому одягають на ноги дерев'яні панчохи.

Л і р
Хто, знехтувавши гідністю гінця,
У колодки посмів тебе забити?
К е н т
Вона і він, шановна донька й зять.

Л і р
Ні!
К е н т
Так.
Л і р
Кажу я, ні!
К е н т
Клянусь, що так!
Л і р
Ні, ні, вони б зробити не посміли!

К е н т
Але ж посміли, бачите самі.

Л і р
Заприсягнусь Юпітером, що ні!

К е н т
Юноною клянусь, що так.

Л і р
Не вірю.
Вони б не ризикнули, не змогли,
Не побажали просто так зробити.
Це гірше, ніж убивство! Завдавать
Свідомої образи! Що зробив ти,
Ти, мій посол, накликавши на себе
Таку ганьбу?
К е н т
Коли привіз я в замок
Від вашої величності листа
І віддавав його, схилившись низько,
У залу вбіг іще один гонець,
Захеканий, спітнілий, у пилюці.
Він їм привіз листа від Гонерильї,
З яким він тут же виліз уперед,
Завадивши мені. Дочка і зять ваш
Її листа відразу прочитали.
Зібравши челядь, скочили на коней.
Мені ж звеліли їхати за ними,
Щоб дочекатись відповіді тут.
Я у дворі наткнувся на гінця.
Це той холуй, любимчик Гонерильї,
Що говорив із вами так нахабно.
Скипівши, я сказав йому усе,
Що думаю про нього. Намагався
Примусити узятися за меч,
Та боягуз весь дім підняв на ноги.
Ваш зять з дочкою вашою знайшли,
Що вчинок заслуговує на кару.

Б л а з е н ь. Зима ще не пройшла, якщо гуси летять в той бік.

Коли лахміття на плечах,
Мовчить у дітях кров.
Гаман у батьківських руках
Породжує любов.
Продажна доля і низька,
Бо зневажає бідняка.
З усього видно, дочки завдадуть тобі стільки прикрощів, що й за рік не перелічиш.
Л і р
Мене задушать ці серцеві спазми!
Істерико, не муч мене, відхлинь! –
Так де дочка, ти кажеш?

К е н т
У покоях.
Гостює в графа.
Л і р
Не ходи зі мною.
Залишся тут.
(Іде геть.)
П р и д в о р н и й
Ти правду розказав?
Нічого більше ти не заподіяв?

К е н т
Нічого більше. Та чому вас мало
Із королем? Де лицарі і сквайри?
Б л а з е н ь. Якби ти сидів у колодках за таке питання, це було б заслужено.
К е н т. Чому, блазню?
Б л а з е н ь. Треба тебе віддати в науку до мурашки. Хай тебе навчить, що взимку не працюють. Тільки сліпі тикаються носами замість того, щоб дивитись очима. А ніс дається для того, щоб нюхати, чим смердить. Відступись, коли з гори котиться велике колесо, щоб не зламати шию, але хапайся за нього, коли воно котиться на гору. Якщо мудрець тобі дасть кращу пораду, повернеш мені мою. Я хотів би, щоб тільки мерзотники користувались нею, оскільки дає її блазень.
Хто любить гроші гаряче
І за копійку гине,
Той в небезпеці утече
І у нещасті кине.
А блазень буде, як не лай,
І вірним, і безжурним.
Він чесний блазень, не шахрай,
Хоч і зоветься дурнем.
К е н т. Де ти, дурню, це вивчив?
Б л а з е н ь. Де б не вивчив, та не в колодках, як ти, дурню.

Повертається Л і р з Г л о с т е р о м.

Л і р
Захворіли? Не можуть говорити?
Так стомлені дорогою? Відмовки!
Це – знаки неповаги! Хай вони
Подумають, як слід. Сходи іще раз.

Г л о с т е р
Володаре! Ви ж знаєте, що герцог
Буває часто згарячу нестримним.
Не можна суперечити йому.

Л і р
Прокляття! Що за чорт! Чому нестримний?
Мені потрібно бачить, зрозумій,
Його й дочку.
Г л о с т е р
Я говорив їм це.

Л і р
Ти говорив! А зрозумів мене ти?

Г л о с т е р
Так, мій король.
Л і р
Повинен ти сказати:
Король із Корнуолом і дочкою
Бажає неодмінно говорить
Як батько, що чекає їхніх послуг.
Ти передав їм це? Життя і кров!
Піди, скажи нестримному… Та може,
Він справді хворий? Почекай, не треба.
Хворобі можна вибачити все.
Втрачаємо ми владу над собою,
Коли безсилі тіло і душа.
Я надто був гарячим, не подумав.
Не можна мову хворої людини
Сприймати безумовно, усерйоз.
Але зажди.
(Дивлячись на Кента)
Скажи, якого чорта
У колодки забитий мій гонець?
Ні, їх від'їзд сюди – то хитрий виверт.
Звільнить його! А їм піди скажи,
Що хочу я їх бачити негайно,
Що я їм наказав прийти сюди
І пояснити все. Бо під дверима
У барабани бити накажу,
Щоб навіть сон помер від переляку.
Г л о с т е р
Хоч би усе скінчилося добром!
(Іде геть.)
Л і р
Як боляче у грудях б'ється серце!

Б л а з е н ь. А ти гримни на нього, дядечко, як кухарка на в'юнів, яких вона живими запікала в тісті. Вона лупцювала їх качалкою по головах і примовляла: "Не висовуйтесь, шибеники!" А її брат з великої любові до коня годував його сіном з маслом.
Входять г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й, Р е г а н а, Г л о с т е р і слуги.
Л і р
Привіт вам, діти.

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Добрий день, мілорде.
Кента звільняють.
Р е г а н а
Я рада бачить вас.
Л і р
Звичайно, рада.
Інакше б варто розірвати шлюб
З могилою, де мирно спочиває
Матуся-перелюбниця.
(До Кента)
Тебе
Уже звільнили? – Та про це пізніше. –
Моя Регано мила! Мусиш знати:
Твоя сестра – негідниця жорстока.
Вона мені, мов коршун, уп'ялась
Невдячністю своєю в бідне серце.
Немає слів сказати. Не повіриш,
Яка черства і зла вона, Регано!

Р е г а н а
Спокійніше, мілорде. Я скоріше
Повірю в те, що ви не оцінили
Її заслуг.
Л і р
Як розуміти це?

Р е г а н а
Не можу припустити, щоб сестра
Забула свій обов'язок. Можливо,
Їй довелось приборкати безчинства,
Які творив надміру буйний почет.
Я схвалюю такий тверезий крок.
Л і р
Прокляття їй!
Р е г а н а
Мій батьку, ви старі.
Життя іде до краю. Вам потрібні
Підтримка і поради тих, хто знає
Природу вашу краще, аніж ви.
Тому прошу, будь ласка, поверніться
До Гонерильї. Визнайте, що ви
Були у вашій сварці винуваті.

Л і р
Мені просити вибачення в неї?
На що це буде схоже? Подивися.
(Стає навколішки.)
"О доню, я нікчемний і старий.
Навколішках молю тебе надати
Мені притулок, їжу і постіль!"

Р е г а н а
Облиште блазнювати, батьку. Досить.
До неї поверніться.

Л і р
(підіймаючись)
Ні, ніколи!
Вона мій почет зменшила удвоє,
На все дивилась скоса, непривітно
І кидала крізь зуби злі слова.
Хай небеса свою спрямують помсту
На голову її. Хай лихоманка
В ній зародки вбиває!

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Свят, свят, свят!
Л і р
Хай блискавки стрімкі своїм вогнем
Навік засліплять безсоромні очі!
Нехай красу спотворять їй пари,
Що сонце викликає із болота!

Р е г а н а
О боже! І мене, напевне, в гніву
Ви будете так само проклинать?

Л і р
Тебе? О ні! Тебе не прокляну я.
Ти не така. Ти лагідної вдачі.
Її пихатий погляд викликає
У мене шал, а твій дарує мир.
Не будеш ти скорочувати кошти
На почет мій, і позбавляти втіх,
І в замку замикатися від мене.
Обов'язок ти краще розумієш
І ввічливості правила також.
Не зможеш ти забути, що тобі
Віддав я половину королівства.

Р е г а н а
Прошу вас, повернімося до справ.

Л і р
Хто в колодки забив мого гінця?

Сурми за сценою.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Чиї це сурми?
Р е г а н а
Певне, Гонерильї.
В листі ведеться мова про приїзд.

Входить О с в а л ь д.
Чи прибула вже ваша господиня?

Л і р
Оцей чванько тому такий нахабний,
Що впевнений в заступництві хазяйки.
Геть із моїх очей!

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Скажіть мені,
Чим я, мілорде, можу вам служити?

Л і р
Хто наказав забити в колодки
Мого гінця? Я певен, ти не знала
Про це, Регано!
Входить Гонерилья.
Хто це? Боже мій!
Якщо тобі не осоружна старість,
Покірність мила, і якщо ти сам
Не молодий, тебе я закликаю:
Пробач свого раба і захисти!
(До Гонерильї)
Не соромно моєї сивини?
Невже, Регано, подаси їй руку?

Г о н е р и л ь я
Подасть, звичайно. А чому б і ні?
Не все провина, що вважає нею
Старий буркун.
Л і р
О груди! Як могли
Все стерпіти і цілими лишитись? –
Як в колодки потрапив мій гінець?

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
З мого наказу, сер. І я даремно
Його іще так м'яко покарав.

Л і р
Це ви самі насмілились? Самі?

Р е г а н а
Своїх років не забувайте, батьку.
Живіть у відповідності із ними.
Ще не скінчився місяць. Поверніться ж
До Гонерильї і живіть у неї,
Півпочту розпустивши. Ну, а потім
З таким же штатом просимо до нас.
Сама я тут у Глостера гостюю.
Не можу, як належить, вас приймать.

Л і р
До неї повернутись?! Розпустити
Півпочту? Краще буду я без даху!
Із вовком і совою я віддамся
На милість непогоди і нужди!
До неї повернутись? Є в запасі
Палкий король Французький, що узяв
Без посагу дочку мою молодшу.
Я кинусь їм у ноги, попрошусь
Безпомічним нахлібником до смерті!
До неї повернутись? Ще признач
Підручним бути у цього лакея!
(Показує на Освальда.)
Г о н е р и л ь я
Як хочете.
Л і р
Із розуму не зводь
Мене, жорстока донько. Я не буду
Надалі заважать тобі. Прощай.
Я більше не зустрінуся з тобою.
Та все ж таки ти – кров, ти – плоть моя,
Або, скоріш, болячка тої плоті,
Моя тяжка хвороба, мій гнійник.
Тебе я не картаю. Хай в тобі
Прокинеться колись раптово совість.
Я стріл не кличу на твоє чоло
У праведного бога-громовержця.
Як хочеш, як зумієш, виправляйся.
Я почекаю. Буду у Регани
У колі сотні лицарів.

Р е г а н а
Боюсь,
Що я прийняти зараз вас не можу.
На вас я не чекала. Краще, батьку,
Послухайтесь сестри. Ви посварились.
Та ви старі, і все уже забуто.
Видніше їй, що треба вам робить.

Л і р
Як можеш ти казати це?

Р е г а н а
Мій батьку,
Півсотні чоловік цілком достатньо.
Навіщо більше? Забагато й цих:
І дорого, і страшно. При двовладді
Із натовпом таким в одному замку
Нелегко нам підтримувати мир.

Г о н е р и л ь я
Скажіть, чому не може вам служити
Її двірцева челядь чи моя?

Р е г а н а
І правда, сер. А будуть недбайливі,
То ми їх швидко приведем до тями.
До себе на постій дозволю взяти
Лиш двадцять п'ять, а більше не впущу.

Л і р
Я вам усе віддав!
Р е г а н а
І вчасно, батьку.
Л і р
Все передав на розсуд ваш. Собі
Лишив я сотню лицарів і право
По місяцю у вас із ними жити.
А ти до себе впустиш двадцять п'ять?
Ти це сказала, дочко?

Р е г а н а
Так, сказала.
Лиш двадцять п'ять, повторюю ще раз.
Л і р
Тоді погані не такі й погані,
Коли є гірші.