Читати книгу - "Замок дівчини в білому, Костянтин Киріце"

Кринична вода приємно холодила шкіру, проганяючи рештки сну. Урсу витанцьовував під душем, а коли бочка спорожніла, стрепенувся, струшуючи краплини води, кілька разів оббіг кругом будинку й зупинився під турніком. Кільку підтягувань, кілька гімнастичних фігур, потім знову бігом кругом хати — і вже Урсу готовий до обов’язків та непередбачених випадковостей дня. Одягнувся швидко? шорти, майка, теніска, схопив з припічка вузлик з харчами (ще звечора наготувала мати) і сягнистою впевненою ходою пішов по ще безлюдних вулицях містечка. Уже кілька тижнів Урсу день при дні ходить цією дорогою. Тренуватися в полі йому найкраще. Там ніхто не заважає, не підглядає.

Коли він прийшов на поле, сонце вже на кілька долонь піднялося над обрієм. Урсу почепив вузлик із харчами на гілку дерева, туди ж повісив шорти й майку і почав бігати. Будь-хто, побачивши, як Урсу несамовито гасає полем, сказав би, що він навіжений. Але хлопець відчував, а далі й зрозумів, що така біганина, іноді по дві-три години, — це найкраще тренування для атлета і для боксера. Особливо для боксера. Затятий, тривалий і безладний біг полем, усіяним ямами та горбками, вимагав від тіла сили й моці, несподіваних рухів, спонукав до раптових зусиль. Дихання теж пристосовувалося до цього раптового зусилля, і Урсу думав, що для боксера нема нічого важливішого від уміння правильно дихати в цьому хаосі шалених і несамовитих рухів, з яких складається боксерський матч.

Урсу знав свого супротивника, знав його якості: сила, витривалість, швидкість, і знав, що не зможе його перемогти, покладаючись лише на свій могутній удар, бо для перемоги треба протиставити супротивникові ті самі якості, але на вищому рівні.

Після двох годин бігу Урсу присів у затінку, розв’язав вузлик із харчами і, ковтнувши гарячого чаю з термоса, почав швидко їсти. Образ супротивника не полишав його ні на мить… Щоб його перемогти, міркував Урсу, треба постійно атакувати, не давати йому найменшої змоги переходити в контратаку, змусити весь час захищатися, а в другому чи третьому раунді спробувати свій секретний удар, про який нагадав Тік: лівою вдавати атаки з поворотами й бічними випадами, що неодмінно ведуть до крюка, до цього, за словами тренера, наймогутнішого удару, який він бачив у своєму житті!

А якщо й супротивник застосує таку саму тактику? Якщо й він безперервно атакуватиме? Тоді все вирішить лише витривалість. Тому Урсу підвівся, пограв м’язами і знову побіг.

2

Тік прийшов до Дана рано-вранці, перечитав листа, написав відповідь, точнісінько таку, яку вчора ввечері «підказав» Дан, і вони обоє пішли на розвідку в міський парк. Метрів за двадцять від пам’ятника Емінеску ріс великий крислатий дуб, який при потребі міг стати ідеальним спостережним пунктом. Данові не дуже подобалося лізти на дерево без драбини, лише за допомогою рук та ніг. Він пильно стежив за спритними рухами Тіка і після деяких вагань зважився піти на приступ. Тік перетворився на старшого, а Дан задовольнився тим, що виконував його вказівки: хапався спершу за гілку, намацував ногою дупло, далі чіплявся за іншу гілку, упирався коліном у якийсь сук і нарешті дістався в гущавину крони. Правда, трохи Подряпався, захекався, але все одно почував себе переможцем.

— Знаєш, я можу стати акробатом. А як чудово видно!

І справді, із сховку в розлогій кроні майже весь парк був мов на долоні. А лава біля пам’ятника, що теж відігравала роль співучасника, здавалася звідти, з висоти, такою близькою, ніби за два кроки від них.

— Чудово! — зрадів Тік. — Почекаємо з півгодини, а потім пошлемо їй на парашуті записку. Коли хочеш, вона впаде просто їй у пелену. Слово честі, Дане, у стрільбі з рогатки зі мною ніхто не зрівняється.

Дан весело погодився. Обидва стратеги, уточнивши деякі подробиці, спустилися з дуба і розійшлися кожен своєю дорогою. Тобто Дан пішов читати, а Тік мусив потурбуватися, щоб лист будь-якою ціною прибув до адресата…

Малий подався спершу до магазину, маючи на думці дізнатися, що нового в кварталі, тобто, може, хтось щось скаже про дівчину в білому. Хитрувато блискаючи очима, він витягнув надвір свого найкращого продавця, чи, точніше, продавця, в якого він був найкращим покупцем, а оскільки покупців зранку не завізно, то мав час неквапом поточити з ним ляси. Звичайно, після кількох обхідних маневрів малий перейшов у наступ: спершу поцікавився, які нові товари надходять, натякнув на невдячність та грубість декого з покупців, особливо старих бабів, далі на зухвальство деяких дівчат, «що мають нахабство одягатися в біле», але схаменувся, тут-таки виправив промах і мимохідь нагадав про завтрашню урочисту зустріч з боксу. Подумав, що згодом ще повернеться до особи в білому. Але, почувши про бокс, шістнадцятирічний продавець ураз перетворився на якийсь млинок прогнозів, оцінок, технічних характеристик і тактичних передбачень, так ніби мав виступати не Урсу, а він сам. Тік охолодив запал спортивного фахівця, запропонувавши заклад: одна шоколадка проти п’яти пляшок лимонаду, що Урсу виграє нокаутом уже в першому раунді. Продавець стояв на тому, що Урсу в найкращому разі виграє по очках, а взагалі він програє, тут і сумніву бути не може. Для більшої певності Тік запропонував інший заклад: дві шоколадки проти десяти пляшок лимонаду, що переможе Урсу. Його співрозмовник з радістю пристав на ці умови, гадаючи, що розорить Тіка, але він і не здогадувався, що такі самі шанси і в малого.

— Отже, дві шоколадки проти десяти пляшок лимонаду. Я виграю, щоб я так жив! — сказав продавець.

— Правду кажучи, — зауважив Тік, — я й не знаю, що робитиму з тим шоколадом. Аби знайти якусь худющу та довгу, мов тичка, стару бабу, то віддав би їй, адже баби люблять солодке. Зате дівчатам, одягнутим у біле, шоколад ніби не смакує… Що ти на це скажеш?

— Стривай, стривай, — зацікавився продавець. — Є тут на нашій вулиці одна худюща стара баба, в неї вже кілька днів живе якась дівчина в білій сукні. Щоб мені повилазили…

— Слово?

— Слово! У баби є сини,