Читати книгу - "Уламки паралелі, Лаванда Різ"

- Зараз я роблю вам послугу, я відпускаю вас, але ти будеш винна мені, Саро, - прошепотів він, схилившись нижче. - Ти сама зрозумієш, коли прийде час повернути мені цей борг. Насправді я страшенно прагматичний, я вмію розраховувати можливі варіанти майбутнього, але до всього ти мені ще й подобаєшся. Мій вид поки що схильний до якоїсь сентиментальності, тому я не хочу завдавати тобі шкоди.

Сара вглядалася в його обличчя, розуміючи, що ніколи його вже не забуде. Поруч із ним її розпирало відчуття, наче вона стояла на краю прірви, збираючись в неї стрибнути. Крижане і в той же час розбурхуюче завмирання, усвідомлення кінця, що переходить в початок невідомості, перекати тіней.

- Одна безкоштовна порада - будь обережна , не вір нікому, - прошепотів Павук. - Навіть тим, з ким прийшла. Може, це і не новина для тебе, але  людські створіння в нестерпних умовах перетворюються на хижаків, в смертельно небезпечних хижаків, здатних убити , не замислюючись заради ковтка води. А ще ти дівчина. Здорова та вродлива. У світі, де жінки вимирають, як вид. Тому тобі доведеться проявити всю свою винахідливість, щоб вижити і залишитися при своїх інтересах.

- Дотримуючись твоєї поради, я не повинна вірити і тобі. І тобі, напевно, в першу чергу? - показуючи характер, підняла носик Сара, блиснувши очима, на що Павук лише посміхнувся.

- Точно, я поганий хлопець, якщо ти про це, - кивнув він. - Хоча, те що ми висловлюємося з тобою на одній мові, зовсім не означає, що у нас з тобою однакові поняття про хороше та погане.

- Як же тебе по-справжньому звуть, поганий хлопець?

- Павук.

- Ні, це скоріше прізвисько, а ім'я? У кожної людини має бути ім'я.

- Ти ставиш занадто багато питань, а тут, право задавати питання є лише у мене. ... І я не людина, Саро. У всякому разі, в твоєму розумінні. Я мутант нового покоління, для людей, які живуть в цьому світі, я навіть більш небезпечний, ніж мутанти з фізичними каліцтвами, яких ти бачила, - він скривився з поблажливою усмішкою, знову читаючи в її розкритому  погляді подив.

Повисла пауза.

Вона дивилася, як тінь від його довгих вій падає йому на вилиці, піймавши себе на думці, що намагається вгадати якого ж кольору його очі, а він в свою чергу став погладжувати її шкіру на щоках подушечками великих пальців. І те, що сталося далі - і було справжнісіньким екстримом у її житті!

Вона немов чекала цього поцілунку, немов саме його і не вистачало в завершенні цього божевільного дня. Він трепетно доторкнувся губами до її губ та завмер, ніби запитуючи дозволу . Сарі захотілося відповісти, і чомусь в цей момент їй було начхати, що вона цілується з хлопцем, який у всіх на очах вбив людину, побив її брата, та заявив що він мутант.

Їй було все одно, його прихильність до неї раптом змела в сторону всі її принципи. Сара дозволила йому обійняти себе міцніше, пригорнувшись до нього всім тілом, і далі він вже став цілувати її з жадібністю, глибше. І це був самий шокуючий поцілунок з усіх, що у неї коли-небудь були, особливо коли вона відчула його язик у себе в роті. Наполегливий, рухливий і ... роздвоєний, ... як у змії. Дівчина на секунду задихнулася від цього відкриття, а Павук, відірвавшись від її губ, лише посміхнувся.

- І це ще не все, - промовив він , м'яко підштовхнувши її до виходу . - Тобі вже час, Саро.

Щось всередині скрутилося і розгублено тріпається. Те, що відбулося увірвалося у її життя стрімко, збивши її на повній швидкості, немов вантажівка, яка вилетіла з-за рогу. Перед очима стояло тільки одне бачення - яскрава пляма і незвичайний поцілунок незнайомого хлопця мутанта.

Хотілося озирнутися. Вона пробиралася по пустелі з руїн, продовжуючи відчувати, що він все ще тримає її своїм поглядом.

- Саро, досить вже постійно озиратися, - невдоволено буркнув Колін, в який раз перешкодивши їй впасти. - Потрібно забиратися звідси якнайшвидше, поки ці тварини не надумали вистрілити нам в спину.

- Де ми, грець забирай ?! Що це за місце?! Що це були за придурки, я хочу додому! - відходячи від шоку, почав кричати Сем. - Як тобі адреналінчик, Саро?!

- Заткнись, ідіоте! - гаркнув на нього Колін. - Не кричи, інакше наступним без голови можеш опинитися ти! Причому тут Сара? Тебе ніхто лізти в цю пляма не змушував!

- Чому він тебе затримав? Він тобі ще щось говорив? - глянула на неї Джойс. – Адже цей навіжений тобі щось сказав?

- Дай мені спокій, я не можу більше говорити, - втомлено пробурмотіла Сара.

- Це найкрутіший попадос у моєму житті, - понуро чвалаючи позаду всіх, подав голос Рон. - Ми потрапили в якусь довбану діру населену орками геями та людоїдами, ... чорт кого там ще не вистачає для повного щастя? Найстрашніше, що ми можемо реально позаздрити Лендові. Лендові, який ... навіть не припускав, що його пустять на ... фарш, - Рон виглядав таким розгубленим, що здавалося, він ось-ось розплачеться.

- А я говорила тобі, Коліне, у мене погане передчуття! Чому ти ніколи мене не слухаєш ?! - запекло, зі злістю випалила Джойс, навмисне штовхнувши Сару, що та, нарешті впала.

- Тому що в принципі, я не прислухаюся до ляльок, які рекламують труси! - огризнувся Колін. - І у мене виникає передчуття, що ви перегризете глотки один одному раніше, ніж до нас доберуться оті тварюки! - кинув він навздогін Джойс, яка раптом намірилася обігнати всю компанію. - Хоч мені і неприємно погоджуватися, але цей Павук мав рацію в одному - в цих умовах ми усі слабаки. Але ми це виправимо, правда? - зітхнувши, Колін обійняв Сару, бо вона зустріла його погляд з розумінням. - Головне ми живі, вірно, сестричко?