Читати книгу - "Муза, Мар'яна Доля"

Я сиділа навпочіпки і обережно висмикувала кущики бур'яну з-поміж розкішних чорнобривців, крадькома вдихаючи їхній аромат. Я любила ці квіти, вони завжди налаштовували мене на ліричний, трохи сумний лад.

Раптом на мене впала чиясь тінь. Я підняла голову і побачила його. Це був високий стрункий чоловік років тридцяти п'яти чи сорока, у гарному діловому костюмі, з якоюсь текою у руках. У нього було темне волосся, з ледь помітною сивиною на скронях і несподівано яскраві, сині очі. 

Він був неймовірно красивий, як якийсь голлівудський кіноактор. А може, то мені просто тоді так здалося, і якби я побачила його зараз, то Олександр виявився б цілком звичайною, як кажуть росіяни, "заурядною" людиною.

Але тоді в мене аж дихання перехопило.

— Ви з дванадцятої групи історичного? — суворо спитав він.

Я підхопилася на ноги, обтріпуючи джинси, які трохи припали пилюкою під час роботи.

— Так, із дванадцятої.

— Чудово, я ваш куратор, мене звуть Олександр Миколайович. А як ваше ім'я?

— Аліна… Гордійчук, — промовила я, соромлячись свого затрапезного вигляду і брудних рук.

 — Дуже приємно. Аліно, я призначаю вас старостою групи.

Я дивилася на нього круглими очима. З якого це дива? 

Олександр Миколайович, мабуть, зрозумів мою розгубленість і пояснив:

 — Я стежив за вашими одногрупниками, і відзначив. що ви відповідально підійшли до роботи, отож і з обов’язками старости справитесь. От вам перше завдання — кидайте ці бур’яни, тримайте список усіх студентів вашої групи та відзначте у ньому, хто має статус постраждалого від Чорнобильської катастрофи. Це потрібно, щоб знати, кому яку стипендію виплачувати. Спитайте усіх одногрупників про їхній статус і відзначте у списку “чонобильців”. А тоді занесете цей список мені, я буду в деканаті. Це другий поверх, від входу ліворуч. Зрозуміли?

 — Так, — сказала я.

 — Ну і добре, я думаю, ми спрацюємось, — він усміхнувся, кивнув головою і пішов у бік головного корпусу.

А я стояла і дивилася йому вслід. 

Краще б не дивилася, звичайно.