Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

- Скільки до села йти? – запитав Микита тихо.

 Вдивляючись у бічне скло, чоловік намагався оцінити ситуацію, сподівався, що гроза починає пересуватися убік, бо дощ уже не так сильно бив по вікнах, та й вітер зменшив свої оберти.

- Не більше п'яти хвилин.

- Ви місцева? – знову глянув на дівчину, яка тепер розтирала плечі.

- Навіщо це вам? – величезні очі здивовано дивилися на Микиту.

- Сватів завтра привезу, руки проситиму, - аж огризнувся, втомила вона його.

Юля пирхнула і відвернулася до вікна. Комік. Її напружувала ця ситуація, не тільки погода зійшла з глузду, а все довкола.

Мовчання давило, Микита теж відвернувся до вікна, спостерігаючи, як по склу скочуються краплі, як гроза поступово пересувається кудись за річку. Сподівався, що й дощ стихне, і вони зможуть дістатись села. Він ненавидів такі ситуації, ненавидів бути безпорадним та не мати змоги змінити щось. Ще хвилин десять кожен перебував у своїх роздумах, а потім Гранін пішов у наступ.

- У тебе буде де переночувати?

Юля миттю вийшла зі стану сомнамбули. Уважно подивилася на чоловіка і зрозуміла, що той цілком серйозний у своїх намірах. Та вираз її обличчя був красномовним, до ворожки бігати не треба.

- Я не думаю ... - почала невпевнено, але її перервав хрипкий голос чоловіка.

- Ну, тоді моя смерть буде на твоїй совісті, - кривувато посміхнувся і схилив голову набік, уважно вдивляючись в обличчя дівчини.

- Слухай, давай спочатку, - Микита вирішив розрядити обстановку і простягнув долоню вперед, промовивши. - Я Микита, не маніяк, - тут навіть самому стало смішно, - їхав додому із сусіднього селища, застряг, намок, тебе героїчно врятував, можеш не дякувати, - чергова глузлива усмішка, - а ти…

Чоловік чекав реакції у відповідь, та й, мабуть, буде достатньо, їм потрібно вибиратися, щоб не підхопити запалення легенів. Зараз важливо обсушитися, розтертися горілкою та випити гарячого чаю.

Юля нервово стиснула пальці, але, глибоко вдихнувши на повні груди, впевнено поклала свою долоню зверху на широку чоловічу і відповіла:

- Юля, і не думала тонути, але за допомогу щиро дякую.

- Зараховується, - задоволено кивнув, - а тепер, Юля, давай вибиратися звідси, - чоловік не пропонував, а ствердно наполягав.

Дівчина миттєво зіщулилася, згадавши, що потрібно виходити під дощ, по багнюці шльопати до будинку. Хоча душу гріла лише одна думка: гарячий душ!

Микита схопив рюкзак, вискочив із салону та прямо в калюжу, та по самі щиколотки… коротше… кранти його кросівкам. Юлька теж неприємно загрузла і ледь не вилаялася.

- О, де ви мої дива цивілізації, - іронічно вигукнув до неба Микита, чим викликав посмішку у Юлі.

Йшли мовчки, зрідка чоловікові доводилося страхувати дівчину: її шльопки періодично намагалися роз'їхатися в різні боки. Та що гріха таїти, три рази так точно вона могла б зображати свиню в калюжі.

Замість п'яти хвилин, до будинку дівчини прямували близько десяти, якщо не більше, а все через погану видимість. Та ось нарешті Микита помітив невеликий будиночок з білої цегли. На стіні, під дахом, самотньо світив ліхтар, а біля порога, притулившись до вхідних дверей, сиділо двоє котів.

- Кузя, Красуне, злякалися? - Юля збігла сходами і присіла біля переляканих тварин.

Микита почухав потилицю і, недовго думаючи, поворушив усю процесію в будинок. Він штовхнув вхідні двері, яка чомусь легко піддалася вперед і заскрипіла.

- Я чув про привітний прийом, про те, що двері часто не зачиняють, але чи це є безпечним, пані?

Микита ще раз обвів поглядом дівчину, яка так трепетно ​​притискала до грудей важких улюбленців. Чоловік зрозумів, що господиня вдома і думати забула про те, що сама нещодавно приймала грязьові ванни.

- Так, тут у нас коридор, ага, - Микита, користуючись внутрішнім навігатором, пересувався незнайомим будинком, вмикаючи світло. - А ось далі гріх псувати чистоту.

А що? Самі страшніші за шахтарів, то й будиночок забруднити? Микита повернувся в коридор і стягнув із себе футболку, жбурнув її до порога, туди ж полетіли джинси, а кросівки взагалі ще спочатку залишилися валятися на вулиці, біля ганку.

Юля не відразу зрозуміла, що непроханий гість самостійно запросив себе і активно обживався. До того ж вона не очікувала побачити чоловіка в одних трусах. Мабуть, її очі були дуже широко розплющеними, тому що Микита тільки посміхнувся.

- Ейй, - витягнув руку вперед, - Я Микита, я не маніяк, так?

Юля розуміла, що гість її банально розігрує, але якось неприємно бачити стороннього в стінах будинку в спідній білизні. І хоча фігура у чоловіка була дуже приваблива, дівчина тепер була не в дусі бачити чужі принади.

- Сподіваюся, у тебе є душ? - Запитав з надією.

- Є, але…

- Я міг би запропонувати скупатися разом, але боюся навіть озвучити цю пропозицію.

- Ось ще! – підняла носик догори. - Перетопчитеся, я йду перша!

Дівчина смикнула двері в передпокій на себе, щоправда залишила позаду брудні сліди, пробираючись до ванної кімнати, але нічого страшного.

- Якщо потрібно відтерти бруд на спині, я під дверима, - черговий сміх наздогнав Юлю у ванній.

- Мрійте!