Читати книгу - "Анти, Андрій Хімко"

Та й гість наш, певне, зголоднів…

Так ти, — Маж випив шосту кною[100], —

На прощі скільки мислиш буть?

А то поклав би ряд зі мною, —

Зам’явсь на мить. — Та й з Хорсом в путь.

Там запливли б до чара Луда[101],

Що в кузні варить скань[102] в огні,

Савура — старця-семигуда

Почув би ти науз-пісні… —

Сказав Бож, трохи погадавши:

— Я досі прощі не здобув…

А плавать з вами радий завше

В моїй “Русалі” — й не добу.

Спитаю, що Амаза скаже,

Що прирекли боги мені … —

Як грім, розкотний регіт Мажа

Розлігся гулом вдалині…

На знак пошани й дяки ради

Бож кланявся п’ять раз підряд:

— Хай мир на вас! — Ходи без вади,

Та ще й навідуйся в мій ряд.

Мо’, й різ коли, — всміхнувся, — в ладі

Зап’єм, віддавши Хорсу дар. —

— Прийду! — оглянувсь Бож. На спаді

Горіло Коло в вовні хмар…

* * *

А в Хорсичі Амаза рано,

Встріч Божу йдучи від горна,

Завважила ротьбини[103] рану,

Та не спиталася вона,

А тільки: — Слухай, грішний чадо! —

На камінь сівши, повела, —

Гадала спереду й позаду

На зграях пташих по долах.

І пай тобі один ліг всюди,

Одна ториться путь в житті:

Ти Нензи[104] оминеш й Огуди,

Обійдеш Біди на путі…

Хоч в нещасливий вік живеш ти

(Бурхлива в нім чисниця літ), —

Втіх чашу вип’єш ти до решти,

Прославишся на цілий світ,

Бо й честь нестимеш ти, і шати,

І клад… — затнулась, — в рівнодні[105]

В печерах знайдеш пребагатий —

Від Хорса дар і від рідні…

Ми всі молитись будем небу

За пай твій всюдний і талан.

Лиш троє літ в Русальну требу

Ти класти мусиш свій заклан[106],

Та на “Русалі” всі три літа,

Без ряду[107] й різів будь-яких

Розвозитимеш наші міти[108],

Беручи дань за ладанки[109]!

Затям же все собі, бо скоро

Між Мажевих насадів ти

Човном поплинеш до Боспору,

Як посланець наш у світи!

А Маж нам знаний, бо літами

Він ходить приязно сюди.

Набрався й честі, й кміту, й тями,

Напився і снаги, й води.

У нас же він скарби великі

В печерах часто хоронив…

В краю роди всі і владики

Із нами дружать з давнини!

Отож, прямуєте в Олешти…

Чужі і наші племена

Із Мажем купно пропливеш ти,

Пізнаєш їх, — вела вона.

В Олештах є мій брат Добрита,

Осів — Маж знає — на молах.

Він дасть проксену[110] вам від мита,

В торгових місце дасть рядах.

Ось цей обрус[111] при встрічі брату —

Лиш з рук у руки — там тоді

Зумій від всіх таємно дати…

Спостигне лихо — кинь воді!

А ще, — промовила, — гордині

Глядись, як гіршої із вад!

Боги у нас у всіх єдині —

І дарять все, й беруть назад.

Хай мир на тебе, — віщо в чашу,

В кропінь вмока вона пірце, —

Пошле ось ця розмова наша

І вогнище святе оце. —

І збризкавши малівки в скиті.

Звеліла Божу йти уже.

— Я передам ваш знак Добриті!

Хай Хорс вам Хорсич береже!.. —

* * *

Все палять готи леттам, балтам[112],

Йдучи помор’ям рік-у-рік

На нові землі чорним гвалтом,

Неначе Один[113] так прирік;

Неначе їх в тяжкім одчаї

Невчасно Стерма[114] зачала,

І в помсту Фрея[115] всіх вінчає

За те рогами до чола!

Вже дань взяли в кашуб, пшеворів,

Мазовшам, куршам вік втяли,

Вже вийшли з поозерних зворів

За лужицькі[116] вали й моли…

Їм життєміром тільки ночі, —

Хоч людям вік зміряють дні, —

До праці готи неохочі,

Без гвалту їм всі дні нудні.

Отож, і йдуть, мов лис на кура,

Несучи вовчу ненасить,

Як світ покриє ніч похмура,

Як все живе від втоми спить.

Ідуть крізь хащі, через ріки —

Із антами в них, бач, є ряд:

Пустіть в Меотію навіки,

Щоб звідти не вернуть назад!..

* * *

Шумують, пінять, грають хвилі,

Гойдають збурено човни.

В своєму Бож сидить на кийлі[117],

Бо мають вже пливти вони,

Бо Маж синів гукає-кличе…

А в Божа — веслярі свої!

Дала Амаза і стерничих,

Щоб добрість пам’ятав її.

Ногати, гривни, куни, різи[118],

Яскравий пояс, мов багрець,

Сукняна гуня в каймах з фризи[119],

Лисяча шапка, поршні[120] з грець —

Всього вділила, наче сину!

Ще й див-намет, вітрила ці —

І то не враз, не на часину,

Те все — його, в його руці!..

Та Мажів ріг ось кличе лунко!

А з круч, на честь і Хорса, й Вод,

Жилиці враз Руслу дарунки

Сипнули, вівши хоровод.

І струги знехотя, спроквола,

Як велетенські лебеді,

Уже й відчалили від молу,

Вітрам віддавшись і воді.

Маж віз у світ і добра, й трунки,

Тканин сувої,  шкур тюки,

А Бож — від Хорсича дарунки:

Русальні міти й ладанки!

Маж перш сміявсь. Але удачі,

Що Маж мав, ідучи вчолі,

Те вміння дать нахабі здачі,

Людські пожертви немалі,

Той знак Русалі, що мов кликав

Верв’ян до себе звідусіль,

І мед отой, і збіжжя, й лика,

І мідь, і срібло, й міх, і сіль,

І те у гістьбищах повсюди,

Де Бож лишав Русалі міт,

Братання, що чинили люди,

Клянучись їм на “доки світ”;

Чи й те, що добрі вогнищани[121]

Удач бажали їм, напуть,

І та прослава людська й шана,

Що ген поперед них пливуть, —

Відкрили врешті диво Мажу,

Немов полуду змили з віч:

Не він, як думав, путь цю в’яже,

А Бож, хоч ніби й рядович!

Збагнувши мудрощі Амази,

Вловивши суть її мети,

Маж поміняв свій норов зразу —

Став з Божем рівнею іти…

Та ось гостьба[122] видніє зліва:

При березі причальна гать,

В узвозі — юрма