Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пристрасть, згідно з Г. Х., Кларис Ліспектор 📚 - Українською

Читати книгу - "Пристрасть, згідно з Г. Х., Кларис Ліспектор"

736
0
12.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пристрасть, згідно з Г. Х." автора Кларис Ліспектор. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 40
Перейти на сторінку:
настільки щасливіший за саме кохання. Чи мені достатньо було вже обіцянки? Мені достатньо було однієї лиш обіцянки.

Хтозна, можливо, таке ставлення чи його відсутність також зумовлені тим, що я ніколи не мала ні чоловіка, ні дітей, не потребувала, як-то кажуть, нести чи розривати кайдани: я постійно була вільною. В цьому мені також допомогла моя легка натура: я їм, п’ю і сплю з легкістю. А також, звісно, своєю свободою я завдячую фінансовій незалежності.

Гадаю, що отримала навичку думати лише в процесі роботи над скульптурою, бо я навчилася думати лише руками в момент, коли працювала ними. Також від непостійних занять скульптурою я набула звички отримувати задоволення, до якого і так була схильна від природи: мої очі так майстерно вправлялися із формою речей, що я пізнавала щоразу більше задоволення, і врешті до цього призвичаїлася. Навіть не належачи собі повною мірою, я вже могла вправлятися будь із чим: ось як учора, біля столика, коли для того, щоб зліпити круглі кульки хліба, все, що мені було потрібно — це пучки моїх пальців і мʼякуш хліба. Щоб мати те, що я мала, мені не потрібні були ні страждання, ні талант. Те, що я мала, не було здобутком, це було даром.

А що стосується чоловіків і жінок, то ким була я? Я завжди з трепетом захоплювалася чоловічими звичками і здібностями, і я також отримувала задоволення бути жіночною навіть без зайвої потреби, жіночність також була мені дарована. Я мала легкість дару, та не мала благоговіння до покликання, так?

Я зупинилася біля столу, мала вдосталь часу, тож роззиралася довкола, поки мої пальці перебирали кульки хліба. Світ був місцем, що слугувало мені для життя: у світі я могла приліпити одну маленьку кульку хліба до іншої, достатньо було просто помістити їх поряд і потім стиснути, навіть не докладаючи зусиль, настільки, щоб одна поверхня з’єдналася з іншою, і, таким чином, я із задоволенням будувала цікаву піраміду, яка була мені до вподоби: прямокутний трикутник із круглих форм, одна форма, що створена із протижежних їй форм. Якщо це мало для мене сенс, м’якуші хліба і мої пальці, напевне, це розуміли.

Квартира є моїм віддзеркаленням. Вона розміщена на горішньому поверсі, що вважається елегантним. Люди з мого оточення надають перевагу проживанню у так званому «пентхаусі». Це більше ніж елегантно. Це справжнє задоволення: звідти ти пануєш над містом. Коли ця елегантність стане вульгарною, я, навіть не знаючи навіщо, вдамся до іншої елегантності? Можливо. У квартирі, як і в мені, панують сутінки і вологе світло, тут нема разючості: одна кімната підводить до іншої. З їдальні я могла побачити суміш тіней перед вітальнею. Усе тут є витонченою, іронічною та дотепною копією життя, якого ніколи ніде не було: мій дім — це суто художній твір.

Насправді ж усе тут нагадує про життя, якого я б не потребувала, якби воно було справжнім. Тоді до чого це все? Дійсно, я б цього не зрозуміла, проте мені подобається копія, і я її розумію. Копія завжди красива. Навколомистецьке і мистецьке середовище, в якому живу, мало б, однак, змусити мене зневажати копії: проте, здається, я завжди віддавала перевагу пародії, вона мене влаштовувала. Відслідковування життя, напевно, давало мені — чи й досі дає? наскільки порушилася гармонія мого минулого? — відслідковування життя, напевно, давало мені впевненість саме в тому, що це життя не було моїм: воно не було моєю відповідальністю.

Легке й тотальне задоволення — яке, здається, було тією тінню, де я живу чи жила — могло з’явитися від того, що світ ніколи не був мною і не належав мені: я могла насолоджуватися ним. Так само, як і чоловіків я не привласнювала, завдяки чому могла захоплюватися ними і щиро любити їх, як люблять без егоїзму, як люблять ідею. Оскільки вони не були моїми, я ніколи не мучила їх.

Як люблять ідею. Підступна елегантність мого дому спричинена тим, що тут усе в лапках. Якщо говорити чесно про справжню власницю, я цитую світ, цитувала його, оскільки ні він, ні я мені не належали. Чи краса, своєрідна краса, була моєю метою так само, як і для решти світу? Я жила в красі?

Щодо мене, без правди і без брехні, — як у той момент, коли вчора зранку сиділа за сніданком — щодо мене, то я завжди тримала одні лапки ліворуч і ще одні праворуч від себе. Якось «ніби це була не я» було ширше за те, ніж якби була — неіснуюче життя охопило всю мене і зачарувало, немов винахід. Лише на фотографії також виявилося дещо, недосяжне для мене: коли проявили негатив, через цей знімок виявили також мою ектоплазму. Чи є фотографія потретом занепаду, браку, відсутності?

Хоча сама я весь час була не просто чистою і правильною, я була красивою копією. Втім, мабуть, це і робить мене щедрою і красивою. Досвідченому чоловікові достатньо одного погляду, щоб оцінити щедрість і привабливість жінки, зрозуміти, що вона не завдає клопоту, що не гризе чоловіка: жінка, яка усміхається і сміється. Я поважаю задоволення інших, і своє власне задоволення я споживаю делікатно, нудьга насичує і делікатно з’їдає мене, солодка нудьга медового місяця.

Це моє зображення в лапках мене задовольняло, і не лише поверхнево. Я була образом того, ким я не була, й образ мого «небуття» наповнював усю мене: один із найсильніших способів бути — це бути запереченням. Оскільки я не знала як це, «не бути» стало моїм найбільшим наближенням до істини: принаймні, у мене була зворотна сторона: принаймні, у мене було «не», у мене була власна протилежність. Я не знала, що для мене добре, тож із певним передчасним завзяттям проживала те, що було для мене погано.

Таким чином, живучи власне «погано», переживала іншу сторону того, чого я навіть не могла б наважитись хотіти або спробувати. Так само, як і ті, хто на власний ризик веде «розпусне» любовне життя й принаймні має протилежне тому, чого не знає, не може і не хоче: життя черниці. Лише тепер розумію, що у мене вже все було, хоча й навпаки: я присвятила себе кожнісінькій деталі «не». Не втілюючись у деталях, я довела собі що... що я існую.

Такий спосіб «небуття» був набагато приємнішим, набагато чистішим: бо, без зайвої іронії, я жінка духу. І духовного тіла. Я сиділа за столиком, загорнувшись у свій білий халат, зі своїм чистим, гарної форми обличчям і звичайним тілом. Я випромінювала той особливий різновид доброти, що з’являється

1 ... 5 6 7 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пристрасть, згідно з Г. Х., Кларис Ліспектор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пристрасть, згідно з Г. Х., Кларис Ліспектор"