Читати книгу - "Не гальмуючи. В полюванні на тебе, Єва Райн"

Коли хлопець “Я – проспект”, як про себе назвала його Ніка, пішов, вона підлаштувала домкрат і… трохи зависла. Змінювати колесо на "запаску" самій їй доводилось десь років два тому. Тільки проблема в тому, що свій седан вона тоді щойно купила, і всі його вузли були доглянуті колишнім власником. Сама ж вона, що тут казати, достатньо уваги йому не приділяла. 

Тому, те що болти, що тримають колесо, цього разу відкручуватись відмовились навідріз – її навіть не здивувало. Промучившись хвилин з двадцять, Ніка змогла побороти тільки один. А руки і плечі вже нестерпно болілили, до того ж дощ почав накрапати. Ще чотири чекали своєї черги. 

Вперто намагаючись добитись таки свого, вона зупинилась тільки коли почула звук мотоциклів. 

Байкери… 

Ніка зітхнула. Наставник і її колишній викладач Сергій Петрович, щиро здивувався, коли дізнався, що Ніка взялась за таку справу. Про її нелюбов до байкерів він знав. Не знав тільки її причин. Для дівчини ж всі байкери здавались апріорі порушниками закону. Безпринципні, аморальні, скоріш всього всі випивають, або й взагалі, “сидять” на чомусь серйознішому – така думка склалась в неї після півроку роботи в патрульній поліції. Навіть незважаючи на те, що порушників законів і правил дорожного руху немало було й серед водіїв авто. Виняток – дядя Толя, але його Ніка знала вже давно і вважала за близьку, навіть рідну вже людину. 

І тому тут, поспілкувавшись з двома представниками такої ненависної субкультури, Ніка щиро здивувалась, що вони – звичайні люди. Навіть приємні. Третім був мотоцикліст, якого вона випадково підрізала. На його місці вона б сама, мабуть, сказала кілька теплих слів роззявляці-водію. А він натомість мило усміхався. Дивний якийсь. 

Вирвавши її з полону роздумів, просто поряд з Нікою припаркувався великий хромований байк. Пілот – високий хлопець, притримав мот, доки його пасажирка зістрибнула на землю. Що це саме пасажирка Ніка зрозуміла по симпатичних “вушках” на шоломі. 

– Привіт! Допомога треба? – втретє за годину пролунало вже звичне запитання. Водій зняв шолом, і Ніка побачила, що хлопець – майже її ровесник. 

– Звісно треба! Скоро дощ буде! – зняла свій “вухатий” шолом пасажирка. – Привіт! Я – Несс… Агнеса! – підійшла ближче до Ніки. 

– І правда. Хмари такі! – водій повісив шолом на кермо. – Несс, віднесеш крутку? – швидко зняв з себе шкярінку разом з жилетом з нашивкою “Залізних Вовків”. – Я Рік! А ти тут проїздом? 

– Так. – Ніка відверто розглядала дівчину, що намагалась зібрати величезну і,мабуть важку курточку в оберемок. Десь вона її бачила. Та й обличчя Ріка видавалось знайомим. 

– Можна? – Рік показав на ключ в руках Ніки. 

– А… так! – розгублено відповіла і простягла ключ хлопцеві…

***

Вітаю,любі читачі в продовженні історії! Впізнали героїв? Якщо ні -- запрошую до мого оповідання "шалене літо з Вовками")

До зустрічі в наступній продочці! Підтримайте біль даска книгу вашими зірочками та коментарями)

***