Читати книгу - "Чужий і найрідніший, Інна Земець"

А біс із тобою, сьогодні все одно вже його не вполюю, вартуй мене як та вівчарка скільки сили стане. Руслана вже й в кімнаті нема, тож точно не сьогодні, може іншим разом. Тут хтось із його хлопців, Філ здається, тягне Тараса в центр кімнати, пхає в руки гітару – натовп просить пісню. Обирають щось повільне, бо барабанщик вочевидь ритм десь сольно відбиває. Сиджу, ціджу коктейль і слухаю. Якби Тарасів голос можна було в рідку форму перевести, то продажі б побили всі рекорди –  то просто чиста чуттєвість. Бачу як Міла підтягується, Славка обіймає, починають повільно похитуватись під мелодійні звуки. І голос чудовий, і рухи його пальців причаровують. Бувають хірурги з руками м’ясника, а у нього пальці тонкі, довгі, музичні. Перебирає струни мов ніжно  волосся торкається. Не дивно, що всі навколо завмирають і гіпнотичним дійством захоплюються. Навіть шкода, що спливає час оренди приміщення. Більшість народу розповзається хто куди, а Міла з Славою тягнуть мене до автівки – час додому, підвезуть. Прощаємось з Тарасом, обіймається з сестрою, потискає руку її коханому і мене до себе тягне і тихо у вухо промовляє:

- Русік не для тебе, прийми пораду від старшого брата, - цілує в щоку і відпускає.