Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— О ні, я не…

Потік заперечень вичерпався, не досягнувши фінішу.

Джованні Соретті навряд чи консервативний, навіть якщо одягнений у дивовижно скроєний костюм-трійку, стилізований під моду початку п’ятдесятих. Тому він простіше відреагував би на пояснення про роботу покоївки в білизні, ніж мої батьки.

Я родом з Небраски, і там моя діяльність скидається на візуальну проституцію — мама навіть пообіцяла посилено молитися, щоб я повернулася на істинний і праведний шлях дипломованої філософині, вперто не приймаючи, на жаль, того факту, що він малооплачуваний, якщо не впихнутися в якусь прогресивну корпорацію. Я ось не впихнулася, зате непогано почувала себе в «Ла Перла». До сьогоднішнього дня.

Так, з мого жала без кісток легко злітали образи та саркастичні репліки, та тепер воно ніби заклякло, коли я зібралася зізнатись Великому Джо, що я лише прислуга його сина й ще трішечки нянька. Нехай цим займається Тоні — він мене найняв, йому й розбиратися з батьком. Шкода, що сподівань на нього все-таки мало: його подружки на ніч із гронами фетучині на вухах — прямий тому доказ.

Невиразно хитнувши головою, я розвела руками, ледь не втративши рукавички, які вперто не бажали триматись на моїх тонких зап’ястках.

З кишені піджака Джованні залунав рингтон мобільного. Рятівний дзвінок. Пощастило — я змогла ненадовго позбутися його пильної уваги й перевести дух. Оце я влипла…

— Що ж, схоже, блудний син знайшовся у «Вітторії», — розгублено промимрив Великий Джо, ховаючи телефон назад. Він ніби забув про мою присутність. Тоні, не знаю, що ти витворив, але я тебе обожнюю! — Приємно було познайомитись, Елізабет. Ще побачимось.

Він коротко кивнув мені, піднявши куточок губ у лисячій усмішці. Невже задумав продовжити знайомство пізніше? Тільки не настільки приватно, будь ласка.

Я крадькома схрестила пальці та не була впевнена, що це мене врятує.

Дідько!

Впавши на канапу, я швидко підхопилася назад, згадавши, що цієї ночі вона, мабуть, виконувала роль вівтаря розпусти. Може, слід попередити Тоні? Чи після того, як я спалилася перед його татком, мене від звільнення вже ніщо не врятує?

Після сьомої безуспішної спроби зв’язатися з босом, я залишила йому сповнене відчаєм повідомлення на голосовій пошті — він ще жодного разу не чув від мене подібного тону, повинен зрозуміти, що ситуація екстрена і взагалі з розряду червоного коду, — і повернулася до роботи. Інших варіантів в мене не було.

Наближався вечір, я встигла вже і з затверділою жуйкою розібратися, і з пилюкою, а Тоні так і не з’явився. Паніка наростала. І з дзвінком моєї колишньої однокурсниці вона нікуди не поділася.

Черіті просила про зустріч. З прибиранням на сьогодні все одно було покінчено, тому я погодилася трохи розвіятись. Нехай і здогадувалася, про що вона знову хотіла поговорити: маючи деякий досвід роботи хостес і непогані зовнішні дані, вона неодноразово благала замовити за неї слівце перед кимось з Соретті, щоб влаштували її в один з ресторанів родини.

Я або ігнорувала її вмовляння, або рішуче відказувала, та Черіті не відступалася. Ось і зараз розмова за кавою загрожувала обернутися знайомою суперечкою — деякі люди просто не сприймають відмови. Прямолінійні чи делікатні — вони наполегливо їх не помічають. Я розуміла її відчай — вона, як і я, теж потребувала грошей після навчання, — але я не мала жодного бажання стикнутися з нею якось вранці на босовій кухні, бо він гарантовано затягнув би її в ліжко.

У пентхаус, знесилена ще більше й у відчаї, та, принаймні, не посварившись з Черіті, я повернулася за дві з половиною години. Приречено переступала з ноги на ногу у ліфті, наче підіймалася в камеру смертників. Тоні вдома, я вже знала це завдяки Марішці, що зустріла мене біля входу.

Він повернувся сам і тепер хазяйнував на кухні. Але не відсутність чергової легковажної дурепи в пентхаусі змусила мене заціпеніти приголомшено на порозі, не маючи снаги рушити далі.

Соретті готував. По-справжньому. Вовтузився з червонобокими томатами, майстерно очищаючи їх від шкірки, а за ним потріскувала сковорода, від якої повітрям розповзався аромат копченостей і пряних трав.

— Ну нарешті! Ти ледь не запізнилася на вечерю, Бессі, — його муркотіння з жартівливим докором було схоже на удар по голові, ніби від побаченого я була недостатньо близька до втрати свідомості. Та я бляха буквально за крок від неї!

Інтуїція не підвела, волаючи про неприємності: зіткнувшись з Великим Джо, я безсумнівно влипла, і тепер молодший Соретті надумав позбутись мене. Причому найганебнішим, найпорочнішим та геть обеззброювальним способом — заманити в ліжко.

____________

[1] Яка удача! (італ.)