Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Одна помилка в тебе вже є, - знову цей моторошно-тихий, спокійний тон.

-          Ти про що взагалі? Яка помилка? – витріщилася на нього Ліна.

-          Я при своєму розумі, - ліниво глянув на неї, - а за помилками слідує покарання.

 Він вернувся до свого заняття.

 Ліна ошелешено дивилася на його флегматично-небезпечну постать. Серце чогось сильно калатало, а в середині стянувся зрадливий вузол страху, а можливо це був не страх...

 Прийшов офіціант і взяв замовлення. Вадим розвалився в своєму кріслі і задумливо проводив пальцями по підборіддю, спершись ліктем на підлокітник. Він дивився на неї і мовчав. Підсвідомість вернула Ліну в той день, коли вона була в зоопарку і подивилась в очі пантері з точно таким же поглядом.

-          Чого ти чекаєш? – спитав.

 Ліна якусь мить спопеляла його поглядом, але потім вирішила не сперечатися і покірно-демонстративно встала. Вона мусіла вийти з-під зони цього гіпнотичного погляду, який позбавляв її волі та набратись хоробрості протистояти йому.

 Вона забігла в туалет і сперлась об раковину, щоб трохи заспокоїти дихання. За десять хвилин Ліна з гордо піднятою головою вийшла з вбиральні. В сумочці лежали трусики. Це єдиний компроміс, на який вона змогла піти і сподівалася, що його це влаштує.

 Коли дівчина сіла на своє крісло за столом, Вадим спитав:

-          Зробила, що я наказав?

 Наказав?! Ліні знову стало не по собі (і де подівся її недавній бойовий настрій), але вона виклично підняла голову і відповіла:

-          Так.

-          Показуй докази.

 Серце знову забилося, наче скажене. Ліна взяла сумочку і показала краєчок трусиків.

-          Бюстгальтер? – добив її своєю прискіпливістю.

-          Я говорила, що не зможу, - опустила очі і трохи сміливіше додала, - і я не зобов’язано тебе слухатись.

 Вадим з хвилину задумливо дивився на неї, після чого заговорив:

-          Що ж ... – знову цей тон голосу, який вивертав душу навиворіт, - ти свій вибір зробила.

 Вони ще трохи помовчали і Вадим знову заговорив, але вже м’якшим, більш звичним голосом:

-          То розповідай, як ти сьогодні позагоряла біля басейну.

 Офіціант приніс замовлення і Ліна, чекаючи поки той піде, глянула Вадимові прямо в очі. Весь його вигляд говорив про те, що він щиро чекає її відповіді, але дівчина не могла позбутися липкого відчуття наелектризованості повітря. Коли офіціант пішов, Ліна обережно заговорила про проведений час без нього, намагаючись відволіктись від непереборного внутрішнього хвилювання.

 До закінчення вечора їхня розмова плавно перейшла в звичне спокійно-жартівливе русло і дівчина мимоволі заспокоїлась і розслабилась. Повечерявши, Вадим встав і сказав, щоб Ліна чекала його біля виходу.

-          А ти куди? – спитала здивовано дівчина.

-          Хочу подякувати офіціанту за хороше обслуговування, - відмахнувся на півдорозі до барної стійки, біля якої стояв їхній офіціант.

 Ліна провела Вадима підозрілим поглядом, але потім, ледь помітно, знизала плечима і пішла до виходу. За кілька хвилин Вадим приєднався до неї.

 В каюті Ліна потягла Вадима на балкон – на горизонті виднілись сліди заходячого сонця і була можливість помилуватися таким красивим явищем.

 Вони сиділи мовчки, вдивляючись в жовтогарячий горизонт, коли в двері постукали. Вадим підвівся, щоб відчинити, а Ліна вирішила піти по телефон до спальні, щоб сфотографувати такий гарний захід сонця. Дівчина зупинилась в дверях спальні, дочитуючи отримані повідомлення і коли підняла погляд, то побачила перед собою Вадима. Він прискіпливо роздивлявся дві довгі чорні полоски тканини в своїх руках. Серце дівчини впало десь, напевно, на підлогу.

-          Навіщо тобі ці полоски? – обережно-схвильовано спитала вона.

-          Довелось попросити офіціанта принести, бо краватка може виявитись закороткою, - підняв на неї погляд – темний, небезпечний, магнетичний, гіпнотизуючий погляд хижака.

-          Для чого виявитись закороткою? – тихо спитала дівчина, приблизно уявляючи його відповідь, але хотіла відволікти його пильність і потягнути час.

-          Для твого покарання.

 Ліна не дослухавши його відповіді, різко ступила назад до спальні і швидко вхопила двері, щоб зачинити їх на ключ.

 Не достатньо швидко.

 Двері вдарилися об сильну чоловічу руку, проти якої Ліна не могла встояти. Вона поспіхом відбігла в дальній куток кімнати.

-          Припини. Будь ласка, - виставляла руки перед собою. – Ти ж не любитель БДСМ?

 Він злегка схилив голову на бік і посміхнувся – небезпечно посміхнувся:

-          Зовсім трошки.

 Він повільно ступив в її сторону. Ліна скрикнула і вистрибнула на ліжко та перебігла на іншу сторону.

-          Мені це все не подобається. Припини! – пробувала просити його.

-          Так вже ж не подобається? – підозріло-хитро примружив очі.

 Ліна глянула на двері до ванної за пару кроків від неї. «Порятунок, – подумала. - Він достатньо далеко».

 Вадим ліниво спостерігав за схвильовано-збудженою поведінкою Ліни і тільки поблажливо усміхнувся, побачивши її погляд на двері ванної.

 Сьогодні він затягне її в свою печеру.

 Ліна, знову намагаючись приспати його увагу, заговорила:

-          Ще раз прошу, припини. Попереджаю, я кричатиму.

-          Звісно, кричатимеш, - схилив голову на бік, дивлячись на неї абсолютно темним поглядом з небезпечними іскорками.

 Перехопило подих і зрадливе тіло мимоволі, несподівано зреагувало диким, непрошеним збудженням.

 Не гаячи часу, Ліна кинулася до дверей ванної, вхопилась за ручку і потягнула на себе. В той момент, коли вона зрозуміла, що двері зачинені, вона відчула, як міцна рука обхопила її за талію. Вадим схопив брикливе тіло і обережно кинув на ліжко. Ліна щосили намагалася вирватися, але безуспішно – сили були надто нерівними. Вадим схопив її руки і завів їй за голову, потім перекинув ногу через її бедра і, тримаючи вагу свого тіла на зігнутих колінах, нахилився вбік, щоб взяти одну полоску тканини. Ліна відчайдушно, але намарно виривалась, сиплячи милими погрозами. Вадим зв’язав її руки разом не дуже міцно, але достатньо, щоб вона не вирвалася і прив’язав до перекладини за ліжком.