Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Франческа. Володарка офіцерського жетона 📚 - Українською

Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

467
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Франческа. Володарка офіцерського жетона" автора Дорж Бату. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 114
Перейти на сторінку:
і вони віддали одні одним честь. Після короткої розмови офіцери поліції кивнули, знову приклали руки до кашкетів, і Маковскі вернувся до нас.

— Усе в порядку, працюйте, у вас зелений коридор! Зараз я подзвоню Венді, а ви — на вихід! — Маковскі уважно подивився на мене, потім відкрив бардачок, дістав темні окуляри й простяг мені.

Ми викотилися із військового броньовика і точно так, як учив Маковскі, почали рух у напрямку центрального входу. Вигляд у нас був такий, як треба: обоє в піджаках, під піджаками чорні бронежилети, на поясах — кобури. Зброя була така велика, що просто стирчала з-під піджаків. Особливо шикарно це виглядало на Франчесці. Тонесенька трубочка спецнавушника тяглася з-під коміра у вухо. І ще ми були в чорних окулярах. Просто як агенти Малдер і Скаллі. Коли ми проходили повз групи підлітків, ті одразу замовкали й ошелешено проводжали нас поглядами. Думаю, половина з них не вірила, що у спецслужбах працюють такі маленькі на зріст дівчата, як Франческа.

— «Пост один», «пост два», обстановка? Do you copy?  [45] — спитав у навушнику Маковскі, який був за координатора.

— Ліво й перед чистий!

— Право й позаду чисто!

— Copy that! Об’єкт очікує вас усередині, біля офісної стойки. Ти, Джорджіо, проходиш перший, двері Франчесці не тримаєш. Франческо, заходиш на дві секунди пізніше. Do you copy?

— Copy that! — я потроху й сам почав утягуватися у гру. Франческа була серйозна й зосереджена. Її кураж і серйозність передалися мені.

Коло дверей стояв офіцер поліції. Він ледь помітно всміхнувся й приклав два пальця до кашкета. Я кивнув і зайшов всередину.

У просторому вестибюлі весело гомоніли підлітки (це була high school). Там були і зовсім ще діти, і вже дорослі на вигляд тітки й дядьки з вусами.

Коло мене зупинилася висока дебела дівчина, яка цілком могла однією рукою відкрутити мені голову. Франческа порівняно з нею була, як Дюймовочка.

— Привіт, офіцери! — сказала юна Брунґільда. — Ви до кого?

— Нам потрібна Вен…

— Ми по службі! — перебив я Франческу. Ми не повинні розголошувати ціль операції першому-ліпшому, навіть якщо це сама Брунґільда.

— Я Бріттані, — представилася Брунґільда. — Я сьогодні тут допомагаю. Вам щось підказати, офіцери?

— Нам потрібна Венді Аманда Вескотт, — нарешті зуміла вичавити напарниця.

— Боже, вона щось накоїла?!

— Ні, ми її особиста охорона.

Очі в Брунґільди стали круглі, мов м’ячики для гольфа.

— Ідіть за мною! — покликала вона. Ми перетнули просторий хол і підійшли до офісу. Коло дверей стояла компанія хлопців і дівчат.

— Ді! — покликала Брунґільда, не зводячи очей з Франчески. — Тут до тебе, е-е-е… Прийшли!

Венді підбігла до нас і радісно привіталась:

— О, привіт, офіцери!

— Ma’am, good afternoon, ma’am! — шанобливо сказав я.

— Знайомтесь: офіцери Джорджіо і Франческа.

Діти почали простягати руки:

— Ґабріела.

— Майкл.

— Прія.

— Сенді.

— Калеб! Nice to meet you!

— А з якої ви служби?

— Спецпідрозділ «Кіборг», — бовкнув я перше, що спало на думку. Примазуватися до жодного наявного у США спецпідрозділу не хотілось, тому я придумав власний.

— Щось я такого не знаю… — гикнув високий білявий хлопець зі старовинним ім’ям Калеб.

— Ми таємний підрозділ Міністерства юстиції! — пропищала Франческа.

— Ви… Ви така… Маленька! — нарешті наважилася сказати Брунґільда.

Франческа почервоніла.

— Ви не зважайте на її зріст, — усміхнувся я. — Вона з п’ятдесяти футів будь-якому нападнику вмить рознесе довбешку навіть без прицілювання, прямо з пояса. Гордість нашого підрозділу! — понесло мене. — А ще в нас є командор Маковскі. Він знає такі точки на тілі, що може вирубати к бісовій матері, просто доторкнувшись до них двома пальцями.

Маковскі задоволено рохнув у навушник:

— Та там нема нічого особливого, я й тебе навчу! Швидше, не затримуйтеся там.

— Ну все, нам пора.

Я показав напарниці жестом: «уперед». Пола піджака відхилилася і відкрила велетенську кобуру, з якої стирчав пістолет. Хлопці зачаровано вирячилися на зброю. Я хутко її прикрив і в ту саму мить почув над собою:

— Венді?

Дівчина обернулася.

— Містер Ґаскелл?

Викладач дивився на нас запитально.

— Це за мною, з татової роботи, — пояснила Венді. — Це мій вчитель, містер Ґаскелл. Це офіцери Джорджіо і Франческа.

— А, добре, — заспокоївся викладач.

— Агов! Виходьте звідти! Знайомство з персоналом не входить у наші плани! — занервувався Маковскі.

Я й сам почувався незатишно: а якщо містер Ґаскелл надумає сповістити батьків Венді про «офіцерів Джорджіо і Франческу»? У мої плани це явно не вписувалося.

— Приємно було познайомитися, нам уже пора, — сказав я й показав очима напарниці «рухайся вперед!».

Ми вийшли зі шкільного холу. Поліцейський, що стояв при вході, знову всміхнувся й приклав два пальці до кашкета. Я полегшено зітхнув і вже було розслабився, як почув у навушнику Маковскі:

— Перший, пів на восьму!

Я розвернувся назад і ліворуч і побачив, як швидким кроком до нас наближається якийсь хлопець. Чисто інстинктивно я закрив спиною Венді.

Хлопець побачив цей маневр, зупинився й чомусь підняв руки.

— Вибачте, вибачте! Я просто хотів у Венді спитати…

— Майкл!

— Слухай, ти підеш завтра з нами в торговельний центр? Одразу після бібліотеки, мій батько повезе.

— Я подумаю, — вередливо надувши губки, сказала Венді.

— Ну добре. Кинеш смс-ку?

— Авжеж. Бувай, до завтра.

— Чао!

— Відмінна реакція, Джорджіо! — похвалив Маковскі.

— У мене хороші вчителі, — пробурчав я. — Кінець вистави!

Ми позалазили в машину.

— Меґан уже на базі, чекає нас! — весело сказав Маковскі. — Усе пройшло добре, всі молодці!

Я нарешті висмикнув навушник:

— Фух! Не думав, що це буде так важко!

— А-а-а! Ви б бачили, як у них у всіх щелепи повідвисали! — тішилася Венді. — Тепер ніхто вже не нависатиме! Завдяки вам!

— Для тебе це так важливо? — спитав я.

— Ще й як!

Пізніше, увечері, коли я розповів своїй старшій дочці про цю пригоду, я також спитав її: «Це так важливо?» «Ну, — оцінила Софія, — насправді, те, що ви зробили, це big deal  !»

Дорогою до бази я трохи відійшов від стресу й навіть почав жартувати:

— Ось на що сьогодні були витрачені гроші платників податків!

— Вічно ви, журналісти, робите акценти не там, де потрібно, — голосом полковника Вескотта сказала Франческа. — Гроші платників податків були витрачені на те, щоб одна дівчина-підліток сьогодні почувалася найщасливішою у світі!

P. S. Ми вже заїхали на стоянку й вивантажувалися з машини, коли я шкірою відчув ту небезпеку, яку відчував учора, перш ніж дізнався, що мене втягнуть у цю авантюру. Запахло смаленим.

Нас ніхто не зустрічав. Не було ні Сари, ні Меґан. Сержант Маковскі переді мною раптом побілів, як сніг. Обличчя його витяглось. А потім витягся і весь він.

Ми з Франческою різко повернулися. Венді сховалася назад у броньовик.

До нас наближався полковник Вескотт.

* * *

Якось я отримав футбольним м’ячем в обличчя. Я бачив, як він летить на мене, навіть визначив його траєкторію і зрозумів, що прямує він прямісінько мені в голову. І хоч я мав кілька секунд, щоб відскочити, та замість цього зачаровано дивився на м’яч, поки він не влетів мені в пику. У результаті отримав струс мозку та фіолетовий синець на обидва ока. Не сказав би, що цей випадок мене нічому не навчив, бо іншим разом я вдало уник удару бейсбольним м’ячем, якого дорога Франческа запустила мені в голову. Але цього разу я не уник. Хоча, чесно кажучи, і м’яча не було. Було набагато гірше.

— Pizdiets! — пискнула

1 ... 59 60 61 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Володарка офіцерського жетона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Франческа. Володарка офіцерського жетона"