Читати книгу - "Війна у натовпі"

Ройовий Шкіпер

БАЛКАНСЬКІ ВУЗЛИ

Основний інструмент війни на Балкана — егулярні збройні сили, а не банди, як це має місце в багатьох інших локальних конфліктах. Що являють собою Югославська Народна Армія, Армія Республіки Сербської в Боснії і Герцеговині, Армія Республіки Сербської Країни, Армія Республіки Боснія і Герцеговина, Армія Республіки Хорватія? Дуже довгий список (майже як список кораблів з "Іліади" Гомера). Я обмежуюсь єдиною Армією Республіки Сербської в Боснії та Герцеговині, в якій мав честь служити в званні поручника на посаді "офіциррачурач" (обчислювач).

З визнанням міжнародним співтовариством Хорватії, Боснії та Герцеговини як незалежних держав, нова Югославія була змушена вивести свої війська з цих країн. Однак значну частину своїх матеріально-технічних запасів ЮНА (колишня НОАЮ) залишила місцевому сербському населенню. На основі контингенту сербських резервистів і цих запасів було створено бази місцевої оборони з метою опору хорватським урядовим військам та усташам — націоналістичному ополченню. Результат перевершив усі сподівання. Серби Країни захопили майже третину Хорватії, а боснійські — понад сімдесят відсотків території, власне Боснію (без Герцеговини). Крім переданих ЮНА озброєнь, широко використовувалися мобілізаційні запаси зброї, обмундирування і важка техніка, сили місцевого самозахисту, які раніше призначалися для розгортання на випадок масової агресії з боку країн Варшавського Договору.

Офіцерські й унтер-офіцерські кадри складалися з місцевих мешканців, що служили після закінчення училищ і військових шкіл у рідних містах і селах. Інші приїхали сюди служити. Вони пристосувалися або просто не хочуть чи не можуть кудись поїхати. Ці люди за власним бажанням, майже автоматично, перейшли з ЮНА до ВРС. Після перших боїв нестачу керівних кадрів було ліквідовано за рахунок природжених і визнаних підлеглими піхотних командирів. Офіцерські звання надавалися також випускникам офіцерських шкіл і військової академії Республіки Сербської в Баня-Луці (військові випуски). Моральний стан офіцерського корпусу був справді високий: серби були готові помирати за свої завоювання, а вбивати й поготів.

Організаційно ВРС складалося з Головного штабу і з корпусів. Кожний корпус складався з 4-8 бригад. Піхотна (легкопіхотна, гірська) бригада налічувала чотир-п'ять батальйонів. Механізована бригада, це майже той самий радянський мотострілецький полк, в задумі, але не у виконанні, — танковий батальйон і два мотострілецьких батальйони. В танковій бригаді — два танкових і один мотострілецький батальйони. Всі бригади мають свою артилерію: артилерійський дивізіон, зенітний дивізіон, протитанковий дивізіон або батарею. В корпусі додатково існує корпусна артилерія і протитанковий резерв, дивізіон або полк, залежно від ступеня важливості ділянки фронту. Існувала й армійська артилерія, також протитанковий резерв — бригада. Природно, були і армійські, корпусні, бригадні підрозділи зв'язку, саперні, МТО, ремонтні, тощо.

На озброєнні "пешадие" (піхоти) знаходились "Юго" варіанти автомата Калашникова і РПК, обидва калібру 7.62 х 39. Калібри 5.45 х 39 і 5.56 НАТО в Югославії не прижилися. Єдиний кулемет 7.62 х 54 RM 80 — копія ПК, але чомусь кожний укомплектований оптичним прицілом.

Протитанкові комплекси в самохідному варіанті включали "Малютку" на колесному шасі М-69 і на гусеничному шасі М-80. Системи дуже дієві й застосовували їх достатньо грамотно, чого не можна сказати про інші локальні конфлікти. Піхота має міномети калібрів 60 і 80 мм. Останній значно кращий за радянський М82 і має в півтора раза більшу дальність стрільби.

Для пересування на полі бою в механізованих бригадах і деяких ротах моторизованих бригад існували бронетранспортери М69, за зразком БРДМ-2, але довші й з десантними люками в бортах. Танкові частини і підрозділи сербів мали на озброєнні до 60 танків Т-34, які використовувалися в основному як САУ, майже 180 Т-54 і -55 власного виробництва, з вдосконаленим броньовим захистом, ліцензійні Т-72 — до 40 одиниць і нові Т-84 — максимально модернізовані Т-72 — до 20 одиниць. Ремонт і обслуговування танків, відновлення їх після бойових ушкоджень проводилися силами власної промисловості в Сараєво, Баня-Лукі.

Величезну роль для сербів Боснії та Країни відігравала артилерія. Ще з Першої світової війни серби зарекомендували себе вмілими артилеристами. Аж до 1941 року 80 відсотків артилерійського парку становили французькі гармати та 20 відсоткі — осійські, власне, добре відома нам з фільмів про громадянську війну "тридюймовка". У дев'яності роки "різноманітність" артилерійського парку, як самохідної, так і буксирної артилерії, значно зросла. Системи управління вогнем були як російського, так і західного походження, з якими серби за відсутності електроннообчислювального забезпечення, управлялися доволі професійно, я б навіть сказав — органічно. За довг-довгі роки вони просто добре пристосувалися до цього. І вся ця артилерія, в тому числі й зенітна, "мала роботу": все знаходилося в доброму технічному стані.

Серби навчилися використовувати зброю з усього світу, пристосовуючи її до своїх потреб і, частково, модернізуючи. Наведу приклад. На базі старого американського танка М4А2 "Шерман" серби створили самохідну гармату калібру 90 мм. "Шерман", як і Т-34, проти сучасних танків нічого вдіяти не може, однак навіщо добру пропадати. Поставили новий "топ" (гармату. — Сербськ.), новий дизельний двигун, нові гусениці з гумово-металевими шарнірами і гумовими подушками на траках, щоб асфальт не псувати. От тобі й "новітня" артилерійська самохідна система. Діють такі гармати поряд з СУ-100 і Т-34, досить вдало. Екіпажі добре підготовлені: кожний твердо знає свої обов'язки. Стріляють як із закритих вогневих позицій, так і прямою наводкою. Вискочать, знищать одну-дві цілі, використавши не більше чотирьо-п'яти снарядів, і переховуються в "заклон" (укриття. — Сербськ.). Результат очевидний: мусульмани, яким нічим відповісти, або розбігаються, або припиняють вогонь, або біжать скаржитися французам. Ну і, звичайно ж, несуть інколи втрати.

Над усе, після Радянського Союзу й України, мене вразило те, що за стільки років зберігання техніку не розтягай — все зберіглося, навіть танкові акумулятори, аж до зразків часів Другої світової війни. І ще вражає, як грамотно використовували техніку сербські воїни запасу, адже ніякої військової освіти, крім місяця-даох військових зборів, вони не мали. Який разючий контраст з російськими "контрактниками", яких пізніше довелося спостерігати на Кавказі. П'яне бидло, і тільки.

Я відхилився від теми. Проте, за моїм балканським досвідом, ніяка вони не нація, як і більшість українців. А на що заслуговує гімно