Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Називай мене Мері... 📚 - Українською

Читати книгу - "Називай мене Мері..."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Називай мене Мері..." автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 77
Перейти на сторінку:
проте нікого не побачив. Але його вже обходило двоє — старший і ще один «яструб» вибралися ззаду, зробили широке півколо й тепер насувалися з тилу, відрізаючи шлях до відступу й прикриття.

Тепер постріли кусали вже з обох боків буса.

Кобзар бачив тільки один вихід — ближній бій на відкритому просторі. Та навряд йому дадуть можливість: двоє вже встигли розтягнутися широким фронтом, третій підбирався збоку, хтось із поранених вів вогонь, реагуючи на найменший порух.

Олег вистрілив у бік старшого, змусивши його гойднутися.

На секунду випередив його постріл у відповідь. Пірнув, мов під кулак вуличного бійця. Втратив рівновагу, впав, перекотився, стріляючи тепер знизу вгору. А коли старший вже добіг до нього, перевернувся на спину, дригнув ногами, підбиваючи його.

Старший з криком завалився поруч.

Постріл.

Куля біля голови.

Олег не знав, яка сила підкинула його, втримала на ногах, допомогла зустріти іншого «яструба» ударом — пістолетне руків’я розбило голову. Зойкнувши, він поточився, схопився за забите місце. Кобзар носаком збив противника з ніг, повернувся до старшого, який тим часом оговтався й зводився на рівні.

Гримнуло від автобуса, свиснуло біля вуха.

І додався ще один звук.

Різкий, неприємний — але такий жаданий.

Поліцейські сирени.

Старший уже зайцем петляв назад до буса.

Олег не думав, що влучить, та після його пострілу той зашпортався й заорав носом. Лишалося скоротити відстань у кілька стрибків, осідлати, ігноруючи погрози й потоки мату, вивернути руку.

Звуки сирен не завадили почути хруст суглобів.

Ще за мить поле бою оточили поліцейські машини.

Почувши наказ, Кобзар підкорився: кинув зброю, повільно підвівся, підняв руки вгору.

Не опирався, коли заковували в кайданки.

Частина четверта

Її назвали Анною

1

Ночував у камері сам.

З Вірою побачитись не дали, подзвонити Пасічнику не дозволили. Незнайомий молоденький слідчий взяв пояснення під протокол, дав розписатися, викликав конвой. Тримали не в рідній колись Святошинській управі, закрили в КПЗ при Главку. Нікого більше не було поруч, хоч за це Кобзар був вдячний.

Дивно, але вдалося заснути. Ранком вивели, доправили в кабінет начальника Головного управління. Віра вже чекала там, і її свіжий вигляд обнадіяв. Далі події розвивалися так, що Кобзар вирішив дещо підкоригувати свої погляди й почав вірити в дива. Хоч нічого чудесного не сталося, лиш наука показала себе в ділі.

Спершу вислухав гнівний монолог не так на свою адресу, як до Віри Холод. Потім почався конструктив. Висновки експерта Ярила ніхто не наважився ставити під сумнів, і навіть не довелося відразу пускати в хід аналіз крові Кобзаря. Спершу визнали: Марію Запорожець убив не Олег — докази, що орудував шульга, вичерпні. Вдалося обійти питання, звідки й коли в експерта опинилися зразки крові Кобзаря. Факт прийняли як доконаний, Ярило напевне виконав обіцянку й придумав, як правильно все оформити. Але це був лише перший акт, важливий, та не головний.

Все вирішила балістична експертиза.

Затриманий Кобзарем на місці стрілянини старший команди «яструбів» дійсно виявився колишнім командиром однієї з рот «Беркута». Звали його Сергієм Тихомировим, і саме зі зброї, вилученої в нього, вбито Артема Головка. Раніше з цього пістолета стріляли в поліцейських та обстріляли машину Олега біля парку Політеха.

Двічі стріляв у нього.

Знав мішень на обличчя.

Тому й упізнав на заправці.

Тихомиров поки не признається. Тертий книш, стріляний горобець. Але вилучена зброя — незаконна, хоч працівник охоронної фірми мав усі потрібні дозволи. Тільки ж у документах значиться зовсім інший пістолет. Тож розколоти його — не проблема. До всього, що відбувалося довкола убивств Мері й Головка, він, Олег Кобзар, прямого стосунку не мав.

Тобто, якимось побитом причетний, бо задушили дівчину чомусь саме в його помешканні.

Проте в цій справі він уже не підозрюваний, а свідок.

З манери поведінки начальника Главку зрозумів: ситуація розгортається так, що Кобзарем і всім довкола нього краще й простіше не перейматися. Вочевидь Вірі на хвилі вчорашніх подій вдалося знайти спосіб забалакати всі сумнівні моменти. Єдине, на що не можна було заплющити очі — пістолет, яким воював Олег.

Він утікач, став ним мимоволі, його непричетність до злочинів доведена кількома експертизами. Проте Кобзар мав при собі зброю, яку зберігав незаконно. Незалежно ні від чого це — порушення закону і стаття кримінального кодексу. Заплющити очі на таку обставину не могли й не мали права навіть ті, хто зараз на боці Кобзаря й симпатизує йому. Від такого не відмаже навіть найспритніший адвокат.

Тут, у зачиненому зсередини кабінеті начальника Главку, троє мимовільних змовників мусили знайти рішення.

Довго шукати не довелося. Олег Кобзар нагадав: учасник бойових дій. Таких в країні десятки тисяч. За бажання в кожного можна знайти незаконну зброю, й не лише пістолет — автомати, гранати, дехто може зберігати навіть гранатомет. Написав заяву, що це трофей, знайдений в зоні АТО на лінії розмежування. Раніше напевне належав російському військовому. Тримав для самооборони, професія таксиста небезпечна, на них часто нападають різні відморозки. Звичайно, збирався здати відповідним органам. Тільки ж бачте, як усе повернулося — довелося застосовувати, аби допомогти поліції затримати організовану злочинну групу.

На цьому зійшлися.

Кобзар дав підписку про невиїзд, пообіцяв не висовуватися, сидіти тихо, з’являтися до слідчого на першу вимогу й надалі усіляко сприяти розслідуванню.

Аж після того дозволили піти.

2

Привела до себе в кабінет, запропонувала кави, буркнула:

— А машину мою ви побили, наче свою.

— Коли такі претензії, переходять на «ти».

— Ти побив мою машину, — вона ввімкнула електрочайник, сіла за стіл. — Їздить, тільки бік подряпаний та зім’ятий.

— Є хороший автосервіс на Совках. Як видряпаю свою колимагу з-під арешту, відбуксую туди. Твою теж прилаштую.

— Хіба безкоштовно. В мене зараз немає зайвих грошей.

— Так і в мене. Розберемося.

Віра насипала в чашку дві ложки заварної кави.

— Ти був правий. Переможців не судять.

— Перемогли?

— Не знаю, — підійшла до вікна, якийсь час помовчала. — Тимур Нагорний у розшуку за вбивство. Мій ноут-бук знайшли в офісі «Яструба», в його кабінеті, коли вчора налетіли туди після тієї стрілянини. Водія ти поранив, не вбив. Сам розумієш, скільки зусиль заряджено, аби тебе ще й за це не тягали. До речі, мені проговорилися — підключився твій друзяка Пасічник на якомусь етапі.

— Звідки дізнався? Хоча... Наш Ведмедик, здається, не в курсі лише, хто вбив Джона Кеннеді. А так у нього всюди,

1 ... 59 60 61 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Називай мене Мері...», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Називай мене Мері..."