Читати книгу - "Дороги і долі, Кубів Василь"

Разом з ними в Галичину переведено спеціальні каральні військові підрозділи для ліквідації підпільного націоналістичного руху опору.

У 1945 році створено спецгрупу "Бистрого" на чолі з Соколовим. Серед вищих офіцерів, що керували розправами над повстанцями були: Прошін, Константінов, Захаров, Соколов, Порфілов, Ларюшкін, Тарасов, Берман, Єрастов, Попков, Грачов, Ємелін, Любітов, Міцькевіч, Калістратов, Михайленко, Старов. Запам'ятайте ці прізвища! Їх нащадки керують тепер п'ятою колоною і шантажують сексотів 50-тих років.

Деренівка втратила за цей час понад 30 осіб, яких було вбито (додаток № 8). Стільки ж арештовано і засуджено на довгі терміни ув'язнення в концентраційні табори (додаток № 7). Вислано в Сибір понад 100 осіб (додаток № 11). Нерозкрита ще сторінка трагічної долі тих осіб, що були запідозрені в співпраці з владою (додаток 9). Багато з них не з власної волі стали "стукачами". Прикладом є розповідь Тихоліза Івана (записано на магнітофон, зберігається в домашньому архіві). Працюючи у сільраді секретарем, він часто приїжджав до Будзанова в райвиконком. Там його запросили у відділ КДБ і запропонували співпрацю. Він опирався. Йому пригрозили депортацією разом з сім'єю. Про це він розповів підпільникам. Порадившись з ними, Іван дав розписку, у якій зобов'язався бути "сексотом". Його періодичні донесення скоректувані підпільники були поверховими,й не містили ніякої важливої інформації, якою цікавилося КДБ. Це дратувало працівників КДБ, бо їм було відомо з інших джерел, що в селі переховуються підпільники. Не дізнавшись від Тихоліза потрібної їм інформації, його арештували і виселили разом з сім'єю в Сибір. Виклики в район мали провокаційний характер. Всім пропонували співпрацю. Хто згодився, того більше не викликали, а вони свою інформацію, можливо, таку само розпливчасту, як Тихоліза, передавали таємно від людського ока в район. Їх гріх був у тому, що про це вони не повідомляли підпільників, а варилися у власному соці. Їхня невинна співпраця кінчалася трагічно. Запідозривши у співпраці з КДБ, їх допитували есбісти і…і розстрілювали. Така трагедія торкнулася 26 осіб села. У 1948 році було призначено "Крука" районним керівником СБ. Після "Коваля", що був вбитий 1947р. "Крук" перейшов у підпорядковання крайового референта "Евгена". В рв.МГБ на обліку було зареєстровано два сексоти з с.Деренівки.

За Деренівкою було закріплено трьох працівників МГБ: Никитенко, Барановського і Кардяшова. Всіми операціями керував начальник Нечепоренко.

Остання акція підпільників у селі відбулася 06.08.1949р. У ночі озброєні підпільники підпалили хату, в якій ночували дільничний Іванов з коханкою Каською (мешканка с.Долини) і лейтенант Мішнєв. Через вікна закинули гранати і автоматними чергами розстріляли чекістів. Тоді теж загинув ястрибок Григорій Галонський, що охороняв хату.

Коли підпільники села були знищені, влада взялася за організацію колгоспу і комсомолу. Майно сімей, вивезених у Сибір, забрали в колгосп, першим головою якого став Баран Григорій – пізніше Сокаль Степан, Стасишин Степан. У Довгому створено перший комітет КПРС. Першим комуністом села став Трач Григорій. В "Історії міст і сіл Української РСР" по Тернопількій області записано, що в Деренівці і Довгому 1951— 1952рр. було на обліку 10 комуністів і 41 комсомольців.

Ці перші колаборанти допомагали відмінити відправу у церкві, нищити придорожні хрести і фігури. Один з комсомольців, щоб отримати посаду в колгоспі, зняв у ночі хрест із дзвіниці. Учителі слідкували, щоб учні не ходили колядувати на Різдвяні свята. У школі проводилася атеїстична пропаганда. У читальні (переіменовано на клуб) щовечора прокручували російськомовні фільми, які прославляли вождів влади, досягнення в науці, техніці, сільському господарстві Совєтського Союзу. Після фільму під радіолу проводили танці до пізньої ночі.

Всі селяни "добровільно" вступили до колгоспу й працювали за трудодні, які не оплачувалися. Крім цього селяни були зобов'язані здавати за мізерну оплату молоко, м'ясо, платити податок за будівлі, корови, свині, пасіку, сад, а теж позичати державі позику на її розбудову. Про пенсію розмови не було. На колгоспному полі в ланці ніхто не міг поскаржитесь, бо такі розмови сіяли незадоволення. Такі розмови називали антирадянською пропагандою. У селі витав страх перед можливими репресіями. В 1979р. у селі закрито початкову школу. Сільську Раду перенесено в с.Довге. Колгосп з'єднано з Довгенським, пізніше прилучено й Залавський і Плебанівський. Деренівка стала присілком колись бідних і відсталих сусідських сіл.

Ось таку ціну заплатила Деренівка за активну участь у визвольній боротьбі .

Перебудова і незалежна Українська держава

Деренівка, як і всі села Галичини, прийняли цю подію з прихованою радістю і тривогою. Першим відчайдушним кроком села була боротьба за відкриття церкви. Пальму першості в цій безкомпромісній боротьбі треба віддати Кищак Юзьці, яка гуртувала небайдужих селян – збирала з ними підписи, оббивала пороги різних партійних чиновників, писала прохання в область, у Київ,– і самозваний церковний комітет отримав дозвіл на відправу Богослужіння.

Один з відважних хлопців (Серафин Юрко) у ночі 1989р. прикріпив над клубом синьо – жовтий прапор. Голова сільради М.Шкоропад приказав його зняти. Кубів Василь привіз зі Львова прапор і 19 червня 1988 р. разом з Лучкою Оксаною і Костюком Григорієм організував зустріч односельчан, що в різні часи закінчили вищі навчальні заклади. На сцені вперше висів подарований прапор. Вдруге таку зустріч оргкомітет організував через рік, 20 червня 1989р. На зустріч приїхав отець Збаращук Іван. Учасники обговорили проблеми села, написали звернення до Тернопільського облвиконкому і Верховної Ради України про допомогу селу у відкритті школи і будівництві об'єктів соцкультпобуту. Той же оргкомітет зробив спробу організувати в селі Товариство української мови.

У той саме час Хомів Ілько проявив ініціативу і разом з Паралюшем С., Палідвором І., Тихолізом І. й іншими зробив дубовий хрест і встановив його при в'їзді до села на місці зруйнованого кам'яного (хрест було знищено за наказом голови колгоспу Попчука з допомогою працівника районної сільгосптехніки Носа, що тепер мешкає у м.Хуст Закарпатської області).

Потім той же Хомів Ілько з оргкомітетом організував відновлення на цвинтарі могили підпільникам ОУН і спорудження нової могили січовим стрільцям. На обидвох могилах встановлено плити з прізвищами тих, хто загинув за Україну. Напис на кам'яній плиті могили січових стрільців вирізав Мирослав, син Хомів Ілька. Металеву плиту з написами прізвищ підпільників ОУН зробив у Львові і привіз у село Кубів Василь.

Хомів Ілько на тому не зупинився, він організував церковний комітет з будівництва нової церкви. Перший камінь під фундамент якої заклали й освятили 14 червня 1992 року. Без проекту і інженерних знань, Хомів Ілько разом з активом села зібрав пожертви, організував односельчан і збудував нову церкву, краса якої не поступається іншим церквам Тернопільської області. Церкву освятили в день Покрови св. Богоматері, 14 жовтня 1998 року. Односельчани ще не оцінили праці й жертовності Хоміва Ілька, не віддали належної йому шани. Це все, як і слава, приходить тільки після смерті… Хоміва Ілька поховали 18.12.1999 року.

Селяни спромоглися зібрати величезні кошти на будівництво церкви, та не захотіли замовити й оплатити письмову пам'ятку про себе, – буклет з фотографіями для нащадків. Про будівництво читальні і її діяльність селяни з 4-х класною освітою (Микола Вовчок, Іван Тихоліз, Іван Кравчук й ін.) залишили письмову пам'ятку, яка зберігається в архівах Львова і Тернополя, а теперішні односельчани, всі з середньою і вищою освітою, на таке не спромоглися, а жаль…

Згадка про ініціаторів будівництва нової церкви в "Нарисі історії села" за 1996 рік (В.К.) не відзеркалює титанічної праці й жертовності кожного учасника. В згаданім нарисі порівнюються дати і вартість двох сусідніх церков сіл Довге і Деренівка. Це порівняння наводить на думку, що хоч церква в Довгому старша від Деренівської і, на мій погляд, програє в конструктивному плані, однак селяни села Довге свої зусилля направили не на будівництво нової церкви, а школи. Таким чином вони зберегли перевагу над Деренівкою, сформувавши інтелектуальну еліту за рахунок учителів і сільради, чого не має Деренівка, що стала придатком Довгого. Деренівка позбавлена перспективи розвитку на найближчі роки.

У 1995 році розформовано колгосп. Колгоспникам виділено земельні паї. Сільська Рада залишилася в с. Довге Головою сільради став син директора школи – Онишко. На церковну відправу у Деренівці щонеділі приїжджає священик з Мшанця – Кузь Василь. Біля церкви відкрито двокласну школу, в якій учителює односельчанка – Ольга Левицька. В дарунок школі В.Кубів передав чотири комп'ютери. Два з них тимчасово забрав Онишко для Довгенської школи.

У селі з'явилась нова форма господарювання – "Орендар". Таким орендарем став виходець із Деренівки – Мирослав Грицишин, що об'єднав земельні паї більшості односельчан і непогано господарює. Допоміг селу провести газопровід. Не мала заслуга в цьому Тарасюка, депутата Верховної Ради України з блоку "Наша Україна".

Деренівка не може позбутися залежності від села Довге, яке скористалося адміністративним ресурсом і відхопило від неї понад 300 гектарів орної землі (за поінформацією С.Пістун), й розділило між своїми мешканцями. Негарно так поступати.

Негарно так поступати ще й тому, що Деренівка – її мешканці протягом століть не стояли осторонь, коли вирішувалась доля нації. Про це свідчать списки односельчан у додатках: № 4,7,8,11.

Деренівка втрачала генофонд через свою надмірну активність. Для прикладу приведу кілька фрагментів з біографій односельчан:

Спадкова національна заангажованість.

26 січня 1898 року в селі створено читальню "Просвіта",

засновниками якої були:

1.Валер'ян Ганкевич – парох села, голова читальні;

2.Іван Чегрин – начальник ( голова) громади;

3.Іван Тихоліз – секретар управи;

4.Микола Вовчок – заступник голови;

5.Прокіп Кравчук – бібліотекар;

6.Олекса Кравчук – член;

7.Іван Кравчук – скарбник;

8.Федір Кравчук – член;

9.