Читати книгу - "Дороги і долі, Кубів Василь"

Священик Валеріян Ганкевич мав трьох синів і двох дочок. Вони організували в селі молодіжну організацію "Січ". На крайці, що збереглась у Якова, вишито: "Деренівська Січ 1906р. ". У 1898 році утворено читальню "Просвіти".

Довідник "GemeingelexikonYon Galizien" Відень, 1907р. подає такі відомості про Деренівку: Землі – 1013га, лугів – 2, 29га, городів –45га, горбів –73га, лісу – 95га.

Кількість жителів – 1117ч., в тому числі: мужчин – 536, жінок–581. З них 1045 українців, 72 особи поляків. Коней – 224, рогатої худоби – 384, кіз – 104, свиней – 302.

Господарство Леонарда Козіброцького: Землі – 378га, обслуга –39 осіб, з них – 17 мужчин, 22 жінки. З них – 19 німців, 6 поляків, 23 українці.

У 1931 році в селі проживало 1060 українців і 10 євреїв.Навчалося в школі 119 дітей, з них одна єврейка.

Перша світова війна і польська окупація

15 липня 1914 року почалася перша світова війна. Австрія оголосила війну Сербії. Провела часткову мобілізацію до війська. Дозволила утворити полк січових стрільців. У вересні російські війська зайняли Галичину. Серед російського війська було багато українців зі східної України. Солдати добре харчувалися і роздавали населенню хліб і цукор. На початку 1915 року німецькі й австрійські війська витіснили росіян за Збруч. Літом 1915 року російські війська знову пішли в атаку і вдруге захопили Галичину. Після такого "визволення" у Деренівці народилося кількох байструків, та це не привело до сімейного розриву, бо розводів церква тоді нікому не давала. Навчання у школах було припинено. Кілька осіб із села загинуло в бою з російським військом, дехто потрапив у полон. Дід Якова був поранений потрапив у полон і помер у петроградській лікарні, де й похований на міському цвинтарі. Вкінці 1916 року Австрія призвала до армії допризовників 18-тирічного віку і старших, що не були призвані в час воєнного театру, тобто 1898 р. народження. Після короткого навчання вони були направлені на фронт. Війна їх застала на східній Україні. В лютому 1917 року в Росії вибухнула революція. Фронт перестав існувати. Молоді австрійські солдати були мобілізовані в українську армію. З Деренівки в українській армії перебувало 40 осіб, 14 осіб з них загинуло в боях з поляками й померло у польських концентраційних таборах. Решта повернулася до села і створила національно свідомі сім'ї.

Польська окупація

У перші роки польської окупації місцеві поляки отримали від прибулих із західної Польщі мазурів деякі владні посади. Почували себе з українцями досить незручно, бо нічим не відрізнялися від них. У Деренівці було їх 30 осіб. Усі розмовляли українською мовою, святкували, переважно, українські релігійні свята та співали українські пісні. Різниця була тільки в тому, що їх метрики знаходилися в костелі, де вони були й хрещені. Займалися на рівні своїх сусідів сільським господарством. Ніякої ворожнечі на національному грунті в селі не було. В основному, вони влилися в українські сім'ї як дружини, чи чоловіки українок. У селі проживало 7 жидівських сімей, що торгували різним крамом, крім Лейзора, який займався рільництвом.

Культурно-просвітню роботу після закінчення війни проводила сім'я отця Петра Глинського. В селі було організовано спортивне товариство "Луг". На місці корчми збудовано у Деренівці в 1928 р. читальню "Просвіта", на яку з церковної каси передано 400 злотих. При церкві організовано Марійську дружину – Пречистої Діви Марії. Сім'я о. Глинського разом з П. Турулою організувала в читальні хор і драматичний гурток.

При читальні відкрито бібліотеку якою завідував Іван Мороз. У селі утворено підпільний осередок ОУН. Син Лейзора – Фройко Райзберг організував підпільний осередок КПЗУ. Фінансував його Теребовлянський повітовий комітет КПЗУ. У сільський осередок входили: Поздик Дмитро Панас Михайло. До симпатиків належами Шкугра Михайло та Лісний з Грицівки. Першими членами ОУН сталили Поздик Степан і Вовчок Василь. Читальня виписувала часопис "Сільський господар". Господарі виписували журнал "Золотий колос", а для дітей – "Дзвіночок".

Друга світова війна (совєтська окупація)

Польський шовінізм перед 1939 роком ставав нестерпним і в містах, і в селах. Поліція часто забороняла вистави в читальні. Часописи виходили з білими полосами – інформацію і статті конфісковувалася державна цензура. Береза Картузька стала концтабором політичних в'язнів. Взаємна ненависть досягала кульмінації. У такий несприятливий для поляків час німці розв'язали війну. Польська армія виявилася нездатною для обороняти своїх кордонів. У перші дні війни влада мобілізувала резервістів кількох років. З Деренівки були мобілізовані: Кравчук Григорій, М'ягкота Йосифй інші. Теребовлянський кавалерійський полк був перекинутий на західний фронт проти німецьких танків. Через два тижні війна закінчилася. Совєтська Червона армія 17 вересня 1939 року пішла на зустріч німецькій армії, перетнула кордон на р. Збруч і похідним маршем без бою захопила всю Західну Україну, яка 18 вересня вітала у Львові німецьке командування.

Галичина опинилася під владою нового окупанта. Совєти розіграли фарс "добровільного воз'єднання" з СРСР. Влада заборонила всі національні партії, а їх керівників арештувала. НКВД отримало необмежену владу. Перевагу було надано місцевим євреям, які жорстоко розправлялися з арештованою українською інтелігенцією. Репресії і арешти спонукали ОУН перевести своїх членів у підпілля. Про історію підпілля чит. "Історія села Деренівка" В. К. З кількох сіл Теребовелянського повіту утворили Буданівський район, керівництво якого сформували з вихідців зі східних областей України. Проведено також шкільну реформу.

Совєти утворили в селі комсомольську організацію ( додаток №. ). У кінці 1940 року організували колгосп. Першим головою колгоспу став, рідний брат симпатика КПЗУ Михайла Шкугри Іван. Сім'ї підпільників вислали за межі України (додаток №11).

Їх майно перевезли в колгосп, на плебанію. Сім'ю священика виселили з помешкання. Вона переселилася до сім'ї Чигринових.

На противагу комсомольській організації учні 6-го і 7-го класів організували нелегальну організацію "Юнацтво" ОУН. Владі вдалося розколоти село на бідняків, середняків і куркулів. Першим головою сільської Ради став Джурба Петро, а секретарем призначили Вовчка Василя. Біля залізничної станції збудували бурякопункт, куди пізніше звозили буряки з цілого району. На горі (пасовиську) відкрили піщаний кар'єр, звідки возили пісок на будівництво струсівського летовища.

Восени 1940 р. були призвані до лав Червоної армії мешканці села: Богдан Глинський, Степан Сташків, Петро Трач, Зеновій Туркула, Степан Чернець. Після війни повернувся додому тільки Глинський Богдан. Інші загинули.

Політична ситуація ставала напруженою. У сільраді активісти за розпорядженням влади склали список куркулів у кількості 20 сімей. У цей список записали сім'ї, що мали 6-ть і більше гектарів поля. Більшість населення чекало війни з Німеччиною.

Німецька окупація

22 червня 1941р. німецька армія без оголошення війни перейшла кордон, і вже 7-го липня я передові частини з'явилися на території сіл Будзанівського району. Совєтська влада разом з "непереможною" Червоною армією поквапливо в паніці тікала, розстрілюючи в тюрмах всіх в'язнів.

24 червня 1941 року підпільники села зробили спробу захопити владу. В перестрілці загинув голова Будзанівського району, офіцер райвоєнкомату і начальник Теребовлянського НКВД. Загинуло також два підпільники й арештовано Серафина Степана. Останній був закатований у кінці червня в Будзанівській тюрмі.

Прихід німецької армії населення сприйняло схвально, як визволителів. У Теребовлі в останню неділю липня 1941р. ОУН провело масову маніфестацію, яка вимагала від німецького командування створення українського війська для боротьби з Червоною армією. На чолі колони маніфестантів йшли молоді хлопці з транспорантами "Ми хочемо йти на фронт". Німці мовчали. Та невдовзі гестапо скомпрометувало владу своїми репресивними діями. Арешт членів ОУН, насильна відправка молоді на роботу в Німеччину, й розправа з євреями підривали довір'я до німців.

На весь район була тільки одна середня школа і торговельна в м.Теребовлі. За власний рахунок селяни провели в селі електрику. Члени ОУН перебували на нелегальному становищі, та все-таки в селі не було підпілля. Коли просування німців зупинилося і Червона армія перейшла в контрнаступ, ОУН розпочала спорудження криївок, нагромадження запасів продуктів харчування і речей першої необхідності. На Волині організовано УПА. З Деренівки туди перейшов Степан Бундзеляк.

24 березня 1944 р. через Деренівку проїхали перші совєтські танки. Німці відступили за ріку Дністер, формуючи там лінію оборони. В Будзанові відновлено районну владу і в кінці квітня проведено мобілізацію мужчин віком від 18 до 50 років. З Деренівки мобілізовано біля 120 мужчин, на війні загинуло 56 осіб. Фронт зупинився на р. Дністер і селян з лівого берега евакуювали в села північного Теребовлянського району. В Деренівку евакуювали селян з Брикулі і Могильниці.

З молодих хлопців, колишніх стжельців польської національності, у Янові (тепер с. Долина) сформовано озброєну групу стрибків. 13 травня вони вислідили і вбили Литняка Михайла, арештували Литняка Дмитра, який не витримав катувань і помер у Чортківській тюрмі 28.05.1944 р.

З допризовників 1927р. народження сформовано бригаду робітників для обслуговання залізничної колії. В бригаду добровільно записалися і дівчата.

У липні 1944 р. Червона армія прорвала фронт, і всі евакуйовані сім'ї повернулися у свої села. У польських селах району активізували свою діяльність боївки Армії крайової. Районний провід ОУН організував з допризовників сільську самооборону. Тільки почалися жнива, як уповноважений району Дайнека разом з головою сільради Зубиком С. розіслали повідомлення селянам про примусову здачу контингенту. 9-го травня 1945 р. Німеччина капітулювала, і в село почали повертатися демобілізовані чоловіки.