Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Утрачений рай, Джон Мільтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Утрачений рай" автора Джон Мільтон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 75
Перейти на сторінку:
class="v">Тим часом Левкотея окропила

Ранкову Землю росами й торкнулась

Промінчиками із Небес подружжя

Першолюдей. Уранішня молитва

Їх підкрипила. Посланий з Небес

Провісник обнадійливий розвіяв

Вчорашній страх. Адам озвався перший:

«Природно, що усе Добро з Небес.

Не можу тільки одного збагнути,

Що й ми аж до Небес послати годні

Краплиночку добра, достойну Бога.

А втім, у нас така краплина є – це щира

Молитва чи зітхання, що летить

До Трона Божого. Коли в покорі,

Стоявши на колінах, я благав,

Щоби розгніваний Господь простив нас,

Ураз мені сяйнуло: він схиляє

Уважне вухо й слухає. Тоді

Моїй умиротвореній душі

Його завіт згадався: людське сім’я

Потрощить голову Врагу людей.

Тоді, наляканий, я не збагнув:

Це ж – наші діти знищать Смерть!

Отож народжуй їх, благословенна

Прамати всіх людей і всіх живущих,

Бо в людях освятиться все живе.

Впокорена й печальна Єва тихо

Відповіла: «Ой ні! Я не достойна

Цих величань. Бо замість допомоги,

В мені знайшов ти пастку. Заслужила

На осуд я, на докір, гнів, огиду.

Лиш ласка Усевишнього Судді

Мені, що Смерть накликала на Землю,

Звеліла стати джерелом життя

З тобою. Ти ж, знехтувавши гріх мій,

І досі возвеличуєш мене.

Але поглянь: наш сад зове до праці,

Як Бог судив, окропленої потом.

Хоч нам не спалося минулу ніч,

Ми відпочили. Глянь: рум’яний ранок,

Немов нічого не бувало, сяє

І посміхається до нас. Ходімо —

Без тебе вже ні кроку не ступлю!

Тепер трудитись будемо удвох

До вечора. Хіба то горе – разом,

Хоча ми й грішні, жити у Раю?

Ледь Єва вимовила це, Природа

Їй заперечила: похмурі знаки

З’явились у повітрі, в птастві, звірах:

Раптово Схід захмаривсь, зникло Сонце;

Поблизу птах Юпітерів з вершини

Із Заходу на Схід метнувся хижо

За парою грайливих голуб’ят.

Цар звірів раптом рикнув на узліссі

І кинувсь переслідувати лань

З її дитяточком. Створіння ніжні,

Найперші жертви лютого ловця,

Смертельно злякані, схопилися тікати,

Та потемнілий Схід не дав притулку —

Їх, бідних, кровожерний лев роздер.

Побачивши це, вражений Адам

Зітхнув: «Ох, Єво! Це, мабуть, початок

Суворих перемін, що ними Бог

Попереджає нас не легковажить

Покарою. Невідворотна Смерть,

Як не тепер, то будь-коли й де-небудь

Оберне нас і все живе у прах.

На вранішній Землі і в хмарнім небі

Подвійний знак звістив нам одночасно

Із Заходу на Схід гонитву й Смерть.

Отак-то зранку пломеніло небо

На Сході, а на Заході світліли,

Поблискуючи, кучугури хмар,

Обтяжені, мабуть, небесним смислом».

Адам не помиливсь. На Рай принишклий

З янтарних хмар спустилася когорта

Небесних воїнів і зайняла

Поблизу пагорб. Величава з’ява

(Адам застиг, йому аж зір померк)

Була куди величніша за ту,

Що в полі Маханаїм побачив Яків,

Коли постав ряхтливо-сяйний табір

Сторожі ангельської; ще страшніша,

Ніж видиво навкруг гори в Дотані —

Тісні ряди вогненних колісниць

І вогнедишних коней – в час, як цар

Сирійський йшов підступною війною

На Божого пророка. Михаїл,

Господній ієрарх, звелів загону

Небесних вартових оволодіти

Простором Раю. Сам же до людей

Попрямував. Вони в передчутті

Великих змін стривожились. Адам

Озвавсь до Єви: «Зараз ознайомлять

Нові закони й долю. Он з гори,

Яку окутала рожева хмара,

Гряде до нас велична постать – Ангел

Чи то Архангел, бо з постави видно —

Один із наймогутніших у Бога.

Та дивно: не овіює нас жахом,

Але й не випромінює любови,

Як Рафаїл, недавній добрий гість

Небесний. Єво, відійди в криївку».

Адам налаштувавсь на гідну зустріч,

А віддаля, прийнявши людську постать,

Наближувався, як до мужа муж,

Архангел. Поверх панцира сяйного

На ньому розвивалась опанча

Багряна (в солунян та у тирійців,

Які прославилися барвниками,

Подібне йшло на пишні багряниці

Царям чи тріумфаторам – на тоги.

Ткачів там кольористики навчала

Ірида, фарбувальників богиня).

На шоломі іскристому Архангел

Відкинув забороло і явив

Змужніло юний лик. При поясі

Його зірчастому ярився грізно

Меч адамантовий, що Сатану

Розсік був навпіл; у правиці – спис.

Адам вклонився низько. Михаїл,

Небесний ієрарх, не привітавшись,

Промовив так: «Тобі я сповіщаю

Небесну волю. Знай: молитви ваші

Почуто. Розпад-Смерть не забере

Вас у сей час. Хоча Господь

Попереджав про Смерть – дарує ласку

Й дає пожити вам немало днів,

Щоб ви один переступ перекрили

Багатством добрих діл. Тоді Творець,

Умиротворений, жорстоку владу,

Яку над вами має Розпад-Смерть,

Усуне. Тільки вам не жить в Раю.

Я тут з’явився вивести вас звідси

На землю необроблену, з якої

Ви взяті». Так проголосив Архангел.

Адам поник, од горя занімілий,

А Єва, чувши це в близькій криївці,

Зайшлася у риданнях голосних:

«О горе, горе! Краще Розпад-Смерть!

О Раю рідний! Як мені покинуть

Твої стежки, де Ангели витають,

Де тиха і сумна я сподівалась

Дожити упокорено до днини

Й хвилиночки останньої для нас!

О квіточки мої! Вам не буяти

На холоді! Я з пуп’янків маленьких

Плекала вас, давала ім’я кожній.

Хто вам голівки к Сонцю поприхилить?

Рядочками маленьких і великих

Хто вас напоїть свіжою водою,

Що жебонить у райських ручаях?

О наша рясно квітчана постеле!

Тебе, подружній затишку, повитий

І щедро встелений духмяним зіллям,

Тебе, що так дбайливо берегла я,

Велять покинути! Внизу за Раєм

Як нам до випарів нечистих звикнуть?

Як споживати грубу тверду їжу?!

Плачі жіночі обірвав Архангел:

«Не побивайся, Єво, а терпляче

Карайсь по-правді та наказуй серцю,

Хай не вростає в те, що не твоє.

1 ... 59 60 61 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Утрачений рай, Джон Мільтон"