Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

Уляна

Настрій:  Неочікувані новини, які змінюють все моє життя. Залишаючи лише питання: «Що мені робити?»

Коли я розплющила очі, мене зустріла яскрава лікарняна стеля. Крапельниця у руці, легке дзижчання, і... голоси. Обережно повертаючи голову, я помітила Даніяра, Дану з Олександром, та Варю.

— Трясця, — тихо простогнала я, заплющуючи очі знову. 

— Якщо ти заплющила очі, це не означає, що все зникне, білочко, — сказав він, і я майже могла побачити його усмішку.

Я знову розплющила очі, тепер уже з легким роздратуванням. Що вони тут роблять? І що я взагалі тут роблю? Перед очима мигнули уламки спогадів.

— Як ви взагалі тут опинилися, дівчата? — спробувала змінити тему, піднімаючи руку і відчуваючи біль від голки крапельниці.

— Ми дзвонили тобі, — почала Варя. — Але трубку взяв твій хлопець Даніяр. Хоча ми не знали, що він твій хлопець.

— Так, так. Даніяр тут розповів нам достатньо. А ми й гадки не мали, що ти приховуєш від нас щось, — вставила Дана.

Я лише зітхнула.

— Дівчата, ми не разом. Це просто... Ну, неважливо, — я розуміла, що моїх слів навряд чи буде достатньо, щоб розвіяти їхні сумніви.

Олександр, який до цього моменту мовчав, раптом нахилився вперед і серйозно подивився на мене:

— Ми всі трохи налякалися, коли почули, що сталося. Ти в порядку?

Я кивнула, намагаючись знайти слова, які б могли заспокоїти їх усіх. Але перед тим, як я встигла відповісти, Варя раптом промовила:

— Між іншим, ти сьогодні не тільки встигла зомліти, але й, здається, привернути до себе всю увагу. Люди досі обговорюють, як Даніяр буквально на руках виніс тебе.

Я різко повернулася до Даніяра. Він лише підняв брови і безневинно розвів руками. Відкрила рот, щоб відповісти, але в цей момент двері палати відчинилися, і всередину зайшла лікарка з медичною карткою в руках. Вона окинула нас усіх професійним поглядом, перш ніж зупинити свій погляд на мені.

— Вітаю, Уляна Володимирівна, — сухо привіталась вона. — Як почуваєтесь?

— Та нормально, — буркнула я, трохи розгублено. Лікарка виглядала надто серйозною для цього балагану.

— Ну принаймні це добре, — вона зробила кілька поміток на планшеті, перш ніж підняти очі на мене. — Ми провели декілька аналізів, і я маю результати.

— Щось серйозне? — спробувала я запитати без жодної нотки тривоги, хоча в голосі, безперечно, пролунав легкий натяк на хвилювання.

Лікарка поглянула на мене так, ніби була певна, що я вже знаю відповідь на це питання, але все одно вимовила слова, які мені не прийшли б у голову навіть у найбожевільніших фантазіях:

— Ви вагітні.

Усе навколо застигло. Наче хтось поставив на паузу цей момент у часі. Я бачила, як Дана й Варя обмінялися здивованими поглядами, Олександр вирівнявся у своєму кріслі, а Даніяр… він просто дивився на мене. Його вираз обличчя змінився, але я не могла зрозуміти, що саме він відчуває в цю мить.

Кліпнула кілька разів, переконуючи себе, що це якийсь жарт, поганий розіграш. Я змусила себе засміятися, хоча сміх звучав фальшиво навіть для мене самої.

— Це якась помилка, — сказала я, змахнувши рукою, наче намагаючись прогнати дивний сон. — Ви, мабуть, переплутали результати аналізів. Це просто нереально.

Лікарка, яка все ще залишалася на своєму місці, підняла брови, не розуміючи мого скепсису.

— Аналізи були перевірені кілька разів, і ми впевнені в результаті. Вагітність на ранньому терміні. Пропоную найближчим часом відвідати гінеколога для подальшого огляду.

Я сиділа з відкритим ротом, не в змозі нічого сказати. Усе це було просто неможливим. Моє тіло, яке довгий час здавалося мені зрадником, тепер видавало таку несподівану новину. Як це можливо? Як я можу бути вагітною, коли мені завжди казали, що цього не станеться? Що я ніколи не матиму дитини?

— Це якийсь жарт? — нарешті видихнула я, поглядаючи на своїх друзів, шукаючи підтримки або бодай розуміння. — Ви що, змовилися з лікарем, щоб пожартувати наді мною?

Всі переглянулись між собою, і я побачила, як їхні обличчя виражали здивування. Але найбільше мене вразила реакція Даніяра. Він не здавався збентеженим або наляканим. Навпаки, в його очах блищала якась неочікувана теплота, що змусила мене насторожитися ще більше.

— Змовилися? — повторила Дана, розширивши очі від подиву. — Уль, та ти ж знаєш, що з такими речами не жартують!

— Та хто знає, що у вас на умі! — пробурмотіла я, намагаючись зібрати докупи думки, які розбіглися, наче перелякані курчата. — Це просто неможливо.

Я майже повірила, що це все реально. Але ж це... ну, це просто якийсь абсурд, правда? Мене охопила паніка. Цього не може бути. Це просто неможливо.

— Це помилка, — наполягла. — Це... не може бути. Я безплідна.

У кімнаті запанувала оглушлива тиша. Лікарка знітилась і, опустивши планшет, знову подивилась на мене.

— Я розумію, що це може бути шоком для вас, але… можливо, варто обговорити це з лікарем в цьому напрямку, щоб з’ясувати ситуацію детальніше.

Я ледь кивнула, все ще не вірячи в те, що щойно почула. Як таке могло статися? Чи можливо, що я стала жертвою якоїсь безглуздої помилки або ще гірше – медичної аномалії?

Даніяр нахилився до мене, його голос був несподівано м’яким, а очі випромінювали теплоту:

— Все добре, білочко.

Але я тільки почувалася все більш розгубленою. Що це значить для мене? Що це значить для нас?

Святе лайно.

***

Я сиділа в кабінеті, стискаючи руки на колінах.

— Ви справді вагітні, — повторила лікарка, дивлячись на мене поверх окулярів.

Я кліпнула, намагаючись обробити цю інформацію. Здавалося, що все це — лише сон. Може, я досі у тому автомобілі, який не хотів гальмувати? Може, я все ще намагаюся вирватися з тієї кошмарної гонки, а це все просто вигадка моєї підсвідомості? Але тепер, дивлячись в очі лікарки, я розуміла, що це вже не жарт. Це реальність, яка звалюється на мене всією своєю вагою. В горлі стало так сухо, що я просто не могла вимовити ані звуку.